типичнейший американець, цей Хенк Морган, теперішній янкі до мозку костей. Чимсь він схожий на Тома Сойера - ну хоча б пристрастю до помітних, театральних ефектів, коли цілком можливо покінчити справа проста й розумно. А чимсь нагадає й Гека. У дитинстві він завжди запасався ґудзиками, відправляючись на молитовні збори, де місіонери збирали пожертвування для релігійної освіти дика рей-язичників. Гроші, видавані на цей випадок родителями, Хенк волів залишати собі: дикунам однаково, що монетка, що ґудзик, а йому це зовсім не байдуже. Гек, звичайно, надійшов би в точності так само. Та й із цієї докучливої, що не дає спокою совістю відносини в Гека й Хенка приблизно однакові: совість - начебто ковадла, що тягаєш у собі, хоча до чого це важко й незручно! Але обоє вони не можуть позбутися від своєї ноші, а чесно говорячи, і не хочуть від її позбуватися. Адже жити, забувши про совість, людина не в змозі. Це й Гек, і Хенк знають твердо.

Питання про те, що вважати життям по совісті, а що - гріхом перед самим собою. Отут між Геком і Хенком намечаются розходження, і чималі. Тому що для Гека дійсність, з якої він стикається, улаштована погано, несправедливо, а часом і потворно. Але Хенк усього цього немов і не зауважує. Америка йому здається прекрасною, чудовою країною, тим більше що вона вже поклала кінець рабству, своєму єдиному пороку. І в королівстві Артура він приймається наводити ті ж порядки, до яким звик у себе будинку. Він беззастережний прихильник цивілізації американського зразка. Ои ніколи не погодиться, що в неї є свої вади й недосконалості

И чим активніше займається Хенк цивілізаторською діяльністю, тим більше' стає схожий на заокеанських туристів, які прикрашали рекламними написами постаменти пам'ятників і стіни древніх соборів. До реклами, до речі, у Хенка теж особлива пристрасть, і його стараннями лицарі незабаром роз'їжджають по дорогах країни вже не в якість воїнів, а в ролі рекламних агентів. На їхніх сталевих панцирах аршинними буквами розписані достоїнства виробленого Хенком мила й винайденої їм зубної щітки

Звичайно, реклама не саме головне для Хенка, це лише вершина цілої піраміди, що він вишиковує. А у фундаменті повинні перебувати заводи й залізниці, телефонний зв'язок, телеграфні апарати, електростанції - словом, засобу виробництва, якими розташовувала Америка кінця минулого сторіччя,- і тоді піраміда почне швидко рости й нагору, і вшир. Буде знищене рабство, установлені справедливі податки, підірвано панування церкви, визначені корисні для суспільства заняття всім ледарям, що похваляються родовитістю предків і займають придворних посад, хоча вони не вміють не читати, не вважати. І в результаті вийде республіка. А Хенк стане її першим президентом

Прекрасний план, тільки він провалиться із тріском, нехай Хенку багато чого вдалося: налагодити телеграф, посадити армію на велосипеди - не те що у важкій амуніції плестися на знемагаючого лота дня.! - і відкрити бюро кат ентов, і організувати першу газету, що відразу ж засвоїла прийоми журналістики в Теннессі. За допомогою звичайного ковбойського ласо Хенк запросто розправився з усіма знаменитими героями Круглого стола, а два-три вибухи, які ПРО зробив, так ще його кольт, що пробивав саму міцну кольчугу, раз і назавжди забезпечили задиристому янкі ре пута пекло і ю найбільшого чарівника й владаря в ар турів з до ом царстві. Але куди складніше виявилося йому здійснити головну свою мету - домогтися, щоб безперебійно й ефективно працювала створена їм особлива фабрика, де енезрячие й тупі автомати», як він имену.ет підданих короля: Артура, перетворювалися б у людей. Із цієї от витівки не вийшло нічого. Що бідують, забиті, безправними неписьменні кельти не захотіли зробитися американцями на зразок самого Хенка, що теперішніми людьми визнавав лише таких, як він сам. І з'ясувалося, що неможливо одним махом перескочити через тринадцять із зайвим сторіч історії

Отчого ж так вийшло, незважаючи на всю удачливість, що супроводжує Хенку Моргану при дворі Артура, і на всю його всемогутність серед з автоматів»? Про це Твен до міркує у своїй казці, наполненегой відзвуками стародавніх переказів і подій, що відбилися в середньовічних романах, літописах, хроніках. І казка - місцями смішна, місцями сумна, що таїть у собі багато несподіваних сюжетних ходів і цікава від першої до останньої сторінки - спонукує нас самих задуматися; над питаннями дуже непростими

Вони глибокі й важкі, ці питання. Що таке прогрес? І коли він щирий,, а коли думаємо? Чи можливо, щоб людина виявилася вище й мудріше своєї епохи, або ж він завжди скований рє упередженнями, її повір'ями, безглуздими для далеких нащадків? І отчого так міцні підстави, на яких тримаються насильство, гніт, несправедливість? І наскільки ми, що живуть зараз, належимо поточному часу, а наскільки - лише продовжуємо битися над складностями, які виявилися вже в часи короля Артура, а те и ще раніше й, у загальному-те, залишаються, по суті, усе т же самими, як би не змінилося суспільство і які би успіхи не домоглася цивілізація?

Історія, якщо бачити в ній зміни династій, війни, піднесення одних народів і занепад інших, була Твенові зовсім не так важлива, як була йому важлива схожість конфліктних ситуацій і гострих протиріч, з якими зіштовхується людина, де б і коли б він не жив. Світло історії допомагало побачити такі конфлікти, такі протиріччя з різкою виразністю. І от чому Твек писав про лицарів Круглого стола, про Англію в переддень Відродження, про Жанну д'арк і Столітній війні

Його не занадто турбувала вірність деталей. Можливо, при Артурі, якщо й впрямь існував такий король, закони й звичаї були іншими, чим описані в «Янки иг» Коннектикуту», можливо, історики визнають створену Твеном картину неточної. Все це не саме істотне. Достовірний сам факт, що подібні звичаї й закони існували, і в них відбилося певне подання людей про своє місце у світі й про норми суспільного устрою, певна мораль і філософія життя

А виходить, відбився в них і саму людину з усіма своїми сильними й слабкими сторонами. Зі своїми шуканнями істини, своїми оманами, надіями, ілюзіями, прсдрассудка-мі, страхами, які, нехай по-новому, але-неодмінно дадуть про себе знати й сьогодні, через стільки століть. Форми життя, звичайно, міняються, і міняються прояви людських почуттів, лад думок, характер переживань. А все-таки, по переконанню Твена, людина в сутності той же, яким і був завжди, і не искореними ні його щирі достоїнства, ні самообдурення й пороки