У комедії ми зустрічаємося вже зі зрілим Чацким, з людиною зі сформованими ідеями, з певними моральними вимогами. Рабської моралі Фамусових і молчалиних Чацкий протиставляє високе, декабристське розуміння честі й боргу, суспільної ролі й обов'язків людини. Вільний і самостійний напрям думок замість безмовного преклоніння перед «думками чужими», незалежність і горде достоїнство замість низькопоклонства й лестощів перед вищими - такі моральні принципи Чацкого. Подібно самому Грибоєдову, він бачить «не в наслажденьи життя ціль», а в служінні суспільству, батьківщині.

Поняття справжньої честі патріота, щирого сина батьківщини нерозривно зв'язувалося в грибоедовского героя з бажанням вільності, з ненавистю до самовладою, до кріпосників-вельможам, які, будучи «грабіжництвом багаті», видавали себе за «батьків батьківщини».

Чацкий - гуманіст, захисник волі й незалежності особистості. Рабство, кріпосництво викликає в ньому різкий, рішучий протест. У своєму гнівному мовленні проти «суддів» він викриває кріпосницьку основу грубо егоїстичної філософії насолоди життям, властивої фамусовскому суспільству. В «Несторі негідників знатних», у поміщику-балетомані, у грабіжниках, що знайшли собі захист у спорідненні, Чацкий жагуче викриває ненависний йому кріпосницький лад. Особливий гнів грибоедовского героя викликають поміщицькі насильства й знущання над особистістю селянина.

Знамениті слова Чацкого про «розпродані поодинці» селян мали тим більшу силу, що подібні факти були в той час дуже поширені. По визнанню декабриста Штейнгеля, це місце в комедії сильно його схвилювало, воно нагадувало сучасникам про підтверджений в 1820 р. Державною радою «праві» поміщиків продавати селян поодинці, розлучаючи рідних. Про те, що цим «правом» поміщики користувалися дуже часто, свідчить і те, що в літературі того часу на нього вказував не один Грибоєдов. У своєму вірші «Сміюся й плачу» В. Раєвський викриває «барство дике» майже що словами Чацкого:

  • Дивлячись...
  • Як знатний вітрогон, бездушний пустослов,
  • Івана а геьоигз ' із Семеном гне на двійку
  • Иль бедних селян, віднявши в батьків,
  • Міняє на шпаків, на пуделя иль сойку,
  • И правом знатності скрізь уважен він!
  • Як лицемір, ханжа, презрячи святий закон,
  • У розпусті посивівши, гарем по праву влади
  • Творить зі слабких жертв його знехтуваної пристрасті
  • Коли безневинних стогін хвилює груди мою,-
  • Я сльози ллю!

І до й після Грибоєдова передова дворянська література дореформеної епохи в особі Пушкіна, Герцена, молодого Тургенєва викривала кріпак лад як лад насильства, кабали, знущань над селянами й насамперед над беззахисними двірськими слугами, які в першу чергу випробовували «і панський гнів, і панську любов». Чацкий обурюється не тільки на зловживання кріпосним правом з боку поміщиків, а на весь кріпак лад у цілому.

Антикріпосницька ідеологія Чацкого проявляється у високій оцінці характеру, моральних якостей закріпаченого народу. На противагу наклепницьким твердженням поміщиків-кріпосників про кріпосне селянство, Чацкий говорить про бадьорому, розумному, тобто, у фразеології декабристів, волелюбному народі.

Цікаво відзначити, що, на відміну від «Горя від розуму», у якому народ сам майже не діє - про нього тільки говориться, Грибоєдов у задуманій їм пізніше трагедії про 1812 рік збирався вивести народ, а основним героєм своєї нової п'єси припускав зробити кріпака. Збережений план трагедії показує, що Грибоєдов обрав найтрагічнішу тему свого часу - протиріччя між могутніми силами російського парода, що отстояли в боротьбі з іноземними загарбниками свою національну незалежність, і його кріпак залежністю. Трагедія була задумана дуже широко, і основна її колізія розкривалася письменником історично вірно, у реалістичному плані. Вона повинна була показати народний визвольний характер війни 1812 року й той підйом національної самосвідомості російського народу, з яким явно не сполучалося існування кріпосного права. Вся вона перейнята глибоким співчуттям до народу, гарячою вірою в його могутні творчі сили, визнанням його історичної ролі.

Грибоєдов замислюється в цій трагедії над питанням, поставленим ще Радищевим, чого міг би домогтися народ, «до величі й слави породжений», якби він був вільний. «Сам собі відданий,- що б він міг зробити?» - із замилуванням запитує драматург.