Мета: розкрити образи повісті; удосконалювати вміння

На основі аналізу твору характеризувати героїв, ви­значати, яку роль відіграє кожен персонаж у роз­критті ідеї; виховувати високі моральні якості учнів, формувати світлі ідеали.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: тексти повісті «Земля», запис класичної музики, біблійна легенда про Каїна й Авеля.

...Бо ти на землі — людина. В. Симоненко

ХІД УРОКУ

І. ОрганізаційнийМомент

Іі. МотиваційнийЕтап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Актуалізація суб’єктного досвіду

• Рефлексія «Моє розуміння слова “земля”».

• Перевірка складених удома схем, асоціативних рядів (див. по­передній урок)

Ііі. ОголошенняТемиУроку, Мети, Цілевизначення. ЗачитуванняЕпіграфа

ІV. ОпрацюванняНавчальногоМатеріалу

1. Художнє читання біблійної легенди про Каїна й Авеля

Слово вчителя

Чому Сава Федорчук став новітнім Каїном? Як наважився пору­шити Божу заповідь «Не убий»? Чи можна було попередити злочин? Саме такі запитання тривожать кожного читача. Найлегша відпо­відь — убив, бо хотів одержати у спадок усю батьківську землю.

Поміркуймо разом, чи не помилкова така однозначна катего­рична відповідь.


3. Бесіда з елементами дискусії. Робота з текстом

Кажуть, що двох однакових людей і характерів не буває навіть в одній родині. Яким був і в кого вдався Михайло, а в кого Сава?

Чому Марійка любила більше Михайла, ніж Саву, хоч Сава був схожий на неї? (Дитину зі складним характером любити важче) Чи не було в характері Сави патології?

Пригадайте, який перший тяжкий гріх учинив Сава? (Укинув джмеля за пазуху своєму кривдникові, хлопчик помер.) Як зреагувала Марійка на такий вчинок? Чому не покарала сина?

Чи були в Михайла негативні риси в характері? Як він ста­вився до Рахіри? Які стосунки були між братами?

Чим була сім’я для кожного з братів? (Неправильне виховання породило в Сави комплекс неповноцінності й викликало від­чуття того, що він у сім’ї чужий. Він шукав людину, яка могла б його зрозуміти)

Чи правильний був вибір Сави? Чому саме Рахіра? (Груба сила притягує силу, зло притягує зло.) Як ставився до землі Михайло, а як Сава?

Як уплинула на Михайла служба? До яких висновків він ді­йшов? (Сила людини не в землі, а в руках людини, в праці.) Під час відсутності Михайла Сава полюбив працю на землі, трудився добре. Як до цього ставилися батьки? Чи були за­доволені? Чи хвалили сина?

Порівняйте кохання Михайла й Анни, Сави й Рахіри. Є така думка, що кожна жертва певною мірою винна у своїй смерті. Чи стосується це Михайла?

Якої помилки припустився Михайло в стосунках з Анною, що призвело до трагедії? Чи можна назвати його нерішучим, сла­бохарактерним? Чи, може, добрим і м’яким? (Михайло зволі­кав зі шлюбом, боявся осуду односельців і найбільше того, що батьки можуть покарати його за вибір дружини і не дати землі. У своїй передчасній смерті та поламаному житті Анни винен і він. Михайло обіцяв Анні розповісти батькам про намір одружитися з нею. Та кожного разу відкладав, зво­лікав, був нерішучим. І за це був покараний долею. Заради нього Анна пішла в місто, де найнялася служницею, з вини Михайла стала покриткою.)

Яким став Сава після вбивства? На які думки, висновки це наштовхує?


• Після вбивства кожен член родини страждав. У чому трагедія становища кожного і чиє становище найтрагічніше?

• Чому немає щастя в сім’ї Сави і Рахіри? Чому воно є у Петра і Анни, хоч Анна любить тільки Михайла, навіть після його смерті?

• Що було причиною трагедії в родині сільського газди Івоніки Федорчука, який є взірцем християнської добропорядності? (Учні дискутують, доходять висновку: і земля, і характер

Сави, і неправильне виховання, і підбурювання Сави Рахірою і, зрештою, трагедія — кара за гріхи.)

Чи можна Саву якось виправдати?

Слово вчителя

У душі Сави жила якась хвороблива заздрість і злоба. Він его­їст. Щодень він множить свої негідні вчинки, зло і навіть не за­сумнівається в правильності вибору. Коли ж Рахіра підігріла в ньому жадобу власності, оте чорне зло затьмарило його розум і він зважився на найтяжчий гріх.

Письменниця кожним своїм словом застерігає, що вбивство — непрощенний гріх. Немає у світі нічого ціннішого від людського життя. Ніщо не може виправдати злочин Сави. Сава Федорчук — утілення духовної деградації.

4. Робота над характеристикою інших образів

Марійка та Івоніка — уособлення цінностей народної мо­ралі.

Рахіра, як і Сава,— утілення духовної деградації.

Образ Анни. Трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких обставинах тогочасного сільського життя.

План характеристики образів

1. Ставлення героїв до землі, до праці на ній.

2. Що найбільше вплинуло на дії й вчинки персонажа — бажання мати землю, володіти нею чи любов до землі? Як саме?

3. Як ставляться односельці до персонажа? Як оцінюють дії і вчинки?

4. Що для кожного персонажа було найвищою цінністю? Які мо­ральні принципи вони сповідували? У чому вбачали щастя?

Матеріал для вчителя

При цьому Івоніка пам’ятав, що найвища цінність у житті — все-таки людина. Він готовий продати найкращі свої бики, не бо­їться втратити набутків, тільки б вирятувати з війська сина Ми­хайла. На слова Докії Чоп’як «Того вже не робіть. Шкода велика!»


Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, що Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта — то все байка, Але руки, Докійко, руки — то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!». Ці слова варті того, щоб їх записати не лише в зошит, а й назавжди в серце. Ось які орієнтири дає нам література.

Цей неграмотний селянин несе з собі найвищу мудрість свого народу, його етичну культуру. Тяжка праця зробила грубими його руки, але не знівечила душі, яка залишилася ніжною і світлою. Івоніка любить землю побожно, милується нею, відчуває її, «мов самого себе». Неправда, що він проклинає землю після смерті Михайла. То «кричить» його розпука, тяжке горе, несправедли­вість. Можливо, саме тут, біля могили коханого сина, до кінця усвідомив Івоніка, що зла заздрість і зажерливість — страшні речі. Звертаючись до землі, «ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п’ястуком: «Не смійся! Доста ми дурні твої…» Про кого він? Чи не про тих, хто готовий зневічити чуже життя за­ради грошей, прибутку і навіть заради святої землі?..»

«Не для тебе, синку, вона була, а ти для неї!» — говорив Іво-ніка. Розказував людям, що «він усе покинув і пішов!» Так, лю­дина смертна, то чи варто марнувати життя на те, аби побільше зібрати з одні руки і ще, не дай Бог, скалічити або стратити чи­єсь життя… Бо ж і вбивця смертний. У ньому говорив селян­ський філософ, а люди боялись його мови, хрестились і казали: «З розуму зійшов!»

Односельці, родина і навіть сільський поміщик відчували ду­ховну силу цього чоловіка, його праведність і мудрість. Недаремно Сава боїться не маминих сварок, а батькового мовчання.

А скільки делікатності проявляє Івоніка у ставленні до інших, особливо — до рідних. Не лише за звичаєм Марійка все життя називає чоловіка на Ви — для неї він і захист, і порада, і опора в усьому. Скільки разів він брав найтяжчу ношу на себе, боячись завдати зайвого болю дружині й дітям! До останку любив обох си­нів — і мертвого, що тішив його батьківське серце, і живого, що приніс йому стільки страждань. «Вмерлого не забував, а живого оплакував невидимими, духовними сльозами». Воістину христи­янське вміння любити і прощати. «Ненависть не знаходила місця в тій безкорисливій гармонійній душі».

Життя цього чоловіка гідне осмислення й наслідування, бо вміння жити у згоді з Богом, людьми й самим собою дається не­просто — цьому треба вчитися.


Марійка — вже не те. У селі її називають скупою, і хоч сама вона так не вважає, однак це правда. Нетерпляча, сварлива. Анну проганяє не тому, що вона їй не подобається, а тому, що переко­нана: бідна наймичка — не пара хазяйському синові. Сава зло­стиво думає: Марійка нізащо не погодиться взяти за невістку безземельну Анну, хоч би вона була найкраща. Земля справді-таки стала власницею її душі, взяла в рабство. Тільки згодом, переживши трагедію, Марійка зрозуміла, як жорстоко вона по­милялася.

Михайло… Щирий, «працьовитий та чесний. По всіх селах навкруги немає йому пари; такий добрий». Гармонійно поєдна­лись у Михайлові зовнішня привабливість і висока духовність, любов до селянської праці і тонке відчуття прекрасного. Мабуть, внутрішня естетика, якою був схожий на батька, допомогла йому розпізнати в Анні те золоте серце, якого не бачили інші.