Мета: домогтися розуміння учнями своєрідності життєвого і творчого шляху письменниці; з’ясувати роль О. Кобилянської в розвитку української літератури; учити добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати активне мовлення, на прикладі життя письменниці виховувати старшокласників свідо­мими громадянами.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменниці, фотовиставка (портрети ви­датних людей, пов’язаних із життям і творчістю О. Кобилянської, фото «Родина Кобилянських», «Ольга Кобилянська і Леся Українка» (1901 р.), кадри з фільму «Царівна».

Увібравши в себе духовні надбання багатьох народів світу,

Чуйна до нових віянь у літературі,

Ольга Кобилянська новаторською творчістю сприяла виходові

Українського письменства на світові обрії,

Збагатила його неминущими художніми цінностями.

Ф. Погребенник

Я любила народ, і люблю його до сьогоднішньої хвилі… Я хотіла би, щоби всі українці були орлами.

О. Кобилянська

ХІД УРОКУ

І. ОрганізаційнийМомент

Іі. МотиваційнийЕтап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Слово вчителя про Ольгу Юліанівну Кобилянську

Звучить легка класична музика.

«Вона побачила світ у далекому Карпатському закутку Північ­ної Буковини, серед розкішної природи, яка наклала на її душу


Не затертий слід, наповнила вічно живою красою, спонукала до творчості.

Замолоду полюбила цю землю: стрімкі потоки, високі смереки, розлогі полонини. Вслухалася в їхню таємничу мову, пригляда­лася до трудового люду, що в поті чола працював…

Згодом зійшла з Карпатських вершин на буковинські доли, осягнула своїм проникливим зором весь простір рідної Вітчизни — і над Прутом, і над Дніпром, відчула себе дочкою всієї україн­ської землі. Поступово прийняла у своє серце її болі, страждання і надії, полюбила усіма фібрами душі.

В українську літературу прийшла з румунсько-німецького оточення… Довго боролася за те, щоб утвердитися в ній саме як «українська письменниця, вірна дочка свого народу».

Музика припиняється.

Ііі. ОголошенняТеми, МетиУроку, Цілевизначення. ЗачитуванняЕпіграфа

ІV. СприйманняЙЗасвоєння учнямиНавчальногоМатеріалу

1. Слово вчителя

Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю твор­чістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Су­часне літературознавство справедливо відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною троян­дою в саду української літератури за неповторну шляхетну жіно­чість у змалюванні дійсності, яскраву метафоричність художнього бачення. Сама ж вона називала себе скромно й просто — «робіт­ницею свого народу».

2. Презентація проекту «Ольга Кобилянська — «робітниця

свого народу», «пишна троянда в саду української літератури»

(Групи учнів презентують результати своєї роботи, супро­воджуючи показом відповідних слайдів, відео.)

Учні складають тези почутого або найбільш яскраві, як вони вважають, думки.

1-й міні-проект. Родина. Дитинство

Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Дитинство і юність вона


Провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом. Коли зрідка зринало «руське» слово в гурті дітвори, то ровесники з німецьких, румунських і польських родин сприймали його як мужицьке, з насмішкою.

Про свою національну приналежність дівчина мала уявлення від батька, бо зростала в маленькому містечку Гура-Гумора, Кім-полунзького повіту, яке зараз знаходиться на території Румунії. Саме тут 27 листопада 1863 року в родині урядовця із середнім достатком Юліана Кобилянського народилася майбутня пись­менниця.

Ольга була четвертою дитиною в сім’ї, після неї народилися ще два брати й сестра. Звичайно, така багатодітна сім’я вимагала коштів, і батькові доводилося багато працювати.

Ольга закінчила чотири класи початкової школи, в якій на­вчання велося виключно німецькою мовою. Щоб дитина воло­діла рідною мовою, батько винайняв приватну вчительку, яка за шість місяців навчила дівчинку «писати, читати, граматики небагато».

Сім’я Юліана Кобилянського часто переїжджала через пере­ведення його по службі. Довелося жити в кількох містечках кар­патського Передгір’я — Сучаві, Садгорі, а згодом у Кімполунзі.

Ольга Кобилянська згадує, що глибокий слід у дитячих душах залишила «любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, яку все-таки шанували в хаті».

Мати Ольги була надзвичайно доброю і делікатною жінкою. Пізніше Леся Українка називала її «святою Анною».

2-й міні-проект

«Читання книги — отрута?

Кохання — сором? Фантазія?»

Середовище, в якому виросла Ольга, виховувало дівчину лише для того, щоб вигідно одружитися.

Уважалося, що початкової школи, трохи фортепіано, трохи «добрих манер» для дівчини вистачить.

Розумні книжки — «трійло» (отрута), а думки про справжнє кохання — маячня. Про такі погляди тогочасного суспільства розповіла Ольга Кобилянська, вустами тітки Павлини, персонажа повісті «Царівна», у якій порушує проблеми становища жінки в родині й суспільстві.

(Перегляд уривка з фільму «Царівна», де тітка дорікає На­талці: «І ти не соромишся такі слова говорити?.. Я вийшла заміж, не хоруючи ані трохи на ту поетичну недугу. Я вела


Порядно своє господарство, виховувала як слід при Божій помочі дітей, доглядала мужа, але о любові щось маячити, зітхати за любов’ю? Мені видиться, що я мусила б тепер того й соро­миться. Це чиста фантазія. Коли б я не вийшла за твого вуйка, то була б вийшла за другого».)

Змиритися з майбутнім, у якому є тільки господарство, на­роджені без любові діти, немилий чоловік, не відчути жіночого щастя? Ні! Цього допустити вона, Ольга, не може.

Природа справді щедро обдарувала її душу (пристрасно читала, малювала, співала, тонко розуміла музику, брала участь в ама­торських виставах). Але талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. «Ет, що там дівчина… В мене хлопці! Ось що!» — відповів якось Юліан Кобилянський на зауваження, що донька виділяється з-поміж інших розумом, серйозністю, обдарованістю.

Тиха й скромна за своєю натурою, Ольга заради братів і зла­годи в родині мовчала про своє бажання вчитися. Вона працює над собою, займається самоосвітою.

В автобіографії 1903 р. вона пише, що в 14–15 років «почала крадькома писати стихи, а відтак видумувати новели», а згодом вести щоденник, який сьогодні є для нас свідченням шляхетності душі, красивих мрій і гірких розчарувань.

Хотілося читати. Книжок, які давали брати, не вистачало. І Ольга вишиває скатертину, щоб продати, а на виручені гроші купити книжок.

У щоденнику і листах Ольги Кобилянської проривається гірка мука від неможливості вчитися й творити, стільки бажає душа: «…Замітаю, варю, газдую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або читаю… бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити».

Душа прагнула творчості.

3-й міні-проект. На шляху до рідного слова

Першим прозовим твором О. Кобилянської була повість «Гор-тенза» (1880). Згодом з’явилися «Доля чи недоля», «Привид», «Вона вийшла заміж». Кожен із наступних творів виявлявся кращим і правдивішим від попереднього. Та всі вони писалися німецькою мовою.

У Кімполунзі Ольга Юліанівна знайомиться із феноменальною для свого часу особистістю — Софією Окуневською — гімназист­кою, яка згодом закінчила університет у Швейцарії і стала першою


В Австро-Угорщині жінкою-лікарем з вищою освітою. Ерудицією й талантом С. Окуневської захоплювався І. Франко, В. Стефаник та інші митці. В автобіографії «Про себе саму» (1922) О. Коби-лянська залишила таке щиросердне зізнання про свою старшу подругу: «Від неї пішло мені те світло, за яким я тужила, неви­разно мліла. Вона заговорила до мене українською мовою, пере­конуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок».

С. Окуневська відіграла значну роль у становленні О. Коби-лянської, онімеченої обставинами життя, як української пись­менниці, у прилученні її до передової літератури рідного народу. Вона одна з перших читала ранні твори молодої белетристки.

О. Кобилянська знайомиться з Н. Кобринською, М. Павлич-ком, І. Франком. Вони допомогли їй утвердитися в літературі як українській письменниці.

4-й міні-проект.

«Я не дамся добровільно кинути себе в пітьму».

Проблема емансипації жінки у творчості О. Кобилянської