У 1891 році сім’я Кобилянських переїжджає у Чернівці. На той час це місто було осередком освіти й культури. Ольга Юліанівна входить у коло прогресивної інтелігенції. Тоді багатьох хвилю­вала проблема емансипації жінки, її духовного розкріпачення. Зовсім не дивно, що О. Кобилянська не стала байдужою до цього (згадаймо її біографію) і вже в перших літературних спробах на­магається художньо реалізувати ідею емансипації.

У 1894 році в журналі «Зоря» з’явилась повість «Людина» (пе­рероблене з урахуванням критики Івана Франка оповідання «Вона вийшла заміж»). Твір присвячений Н. Кобринській — письмен­ниці, громадській діячці, ініціатору створення Товариства русь­ких жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух.

У центрі повісті — молода дівчина Олена Ляуфлер. Вона — сильна особистість, цільна, горда, з різнобічними інтересами і тон­ким розумінням мистецтва. Дівчину захоплюють нові ідеї, вона прагне стати поряд із чоловіком у суспільному поступі. Олені душно в оточенні обивателів. Її підтримує тільки студент-медик Лієвич. Він доводив, що майбутнє жінок — у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи. Та доля немилосердна до дів­чини: коханий помирає, вона знову самотня.

Заради зубожілої родини Олена змушена була вийти заміж за нелюба — лісника Фельса. До цього насильства над собою


Ставиться іронічно і з гіркотою. Вона впокорює свої почуття, але духовний світ її залишається вільним, Олена залишилася лю­диною.

Письменниця майстерно, по-новаторськи описує складну внут­рішню боротьбу, яка розкриває душу головної героїні, тонко пе­редає всю гаму почуттів, що характеризують морально-психічний стан Олени в критичний момент життя. (Художнє читання сцени прощання Олени Ляуфлер з листами Стефана Лієвича.)

Жінка, за переконаннями О. Кобилянської, не повинна бути безправною рабинею. Вона — неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце.

Проблема, порушена в «Людині», глибше розкривається в по­вісті «Царівна» (1895). Її новизну І. Франко вбачав в тому, що тут уперше в українській прозі інтимна тема розкривалася «не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буден­ного життя пересічних людей».

Композиційна своєрідність твору (написаний у формі щоден­ника героїні Наталки Веркович) дало можливість письменниці всебічно дослідити внутрішній світ інтелектуальної дівчини ніби зсередини. Критики називали «Царівну» то «повістю почуттів» (Осип Маковей), то «великим психологічним романом».

Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилян-ська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особ­ливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування україн­ського модернізму. О. Кобилянську цей філософ зацікавив, оче­видно, як бунтар, протестант, котрий узявся за переосмислення узвичаєних вартостей, закликав не боятися робити життя кра­щим, а людину досконалішою.

Міні-проект 5. «Я любила народ,

І люблю його до сьогоднішньої хвилі…

Я хотіла би, щоби всі українці були орлами»

У 1899 році у Львові вийшла перша збірка творів О. Кобилян-ської «Покора», яка засвідчила прихід в українську літературу чудового прозаїка.

Цього ж року відвідала письменниця Київ, зустрілася з М. Ли-сенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським.

Незабутнє враження справила на неї поїздка до Канева, де вклонилася могилі Великого Кобзаря. На запрошення родини Ко­сачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяч на Полтавщині, щиро здружилася з Лесею Українкою.


Із цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, ско­ваної» України назавжди увійшов у серце письменниці.

Початок ХХ ст. в житті О. Кобилянської відзначився напруже­ною творчою працею. У 1901 році була написана повість «Земля», потім «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями».

У роки Першої світової війни письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. Новели «Юда» та «Лист засудженого вояка до своєї жінки» є антивоєнними, а їхній ху­дожній рівень не поступається європейському стандартові.

У 1923 році почала працювати над романом «Апостол черні» — твором, забороненим за радянських часів. О. Кобилянська важко переживає посилення національного гніту, насильницьку румуні­зацію краю. У 1922 р. були закриті кафедри української філології в Чернівецькому університеті, українські гімназії, учительські семінарії. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі»,— пише О. Кобилянська.

У 1940 році тяжко хвору письменницю прийняли до Спілки радянських письменників. А от про евакуацію Ольги Кобилян­ської в роки Другої світової війни ніхто з «турботливих» радян­ських чиновників не подумав.

У Чернівці вступили німці. О. Кобилянська для них була ра­дянською письменницею. Її справу було подано на розгляд три­буналу, який ухвалив смертний вирок. Але розстріляти талано­виту українку німці не встигли: 21 березня 1942 р. вона померла. Власті заборонили влаштовувати масовий похорон, промови над могилою українською мовою.

3. Обговорення проекту

Учні обмінюються думками щодо змісту презентації, визна­чають, що вдалося, виявилося найцікавішим і чому.

IV.Закріплення

Зачитування тез, записних протягом уроку, найяскравіших цитат.

Яка провідна ідея творів «Людина», «Царівна»? (Краса віль­

ної душі, аристократизм духу)

V.ПідсумокУроку

Зачитати епіграфи до уроку, прокоментувати їх зміст і до­цільність щодо змісту уроку.

Яка роль О. Кобилянської в розвитку української літера­

тури?


VI. Рефлексійно-ОцінювальнийЕтап

1. Рефлексія «Я відкриваю для себе буковинську орлицю — Ольгу Кобилянську»

2. Само - та взаємооцінювання

VII. ДомашнєЗавдання

1. Опрацювати матеріал за підручником, зіставити із записаним на уроці.

2. Прочитати повість «Земля».

3. Підготувати повідомлення «Тема землі й людини в україн­ській і світовій літературі».