На сторінках роману «Війна й мир» Толстої розвиває свою теорію про народ і особистість в історії. Затверджуючи визначальну роль народу, Толстой зовсім заперечує роль особистості. Він переконаний, що «стихійна сила мас виключає яку б те не було можливість впливати на хід історії волею однієї людини». Хід подій визначений понад і тому людина не в змозі внести які-небудь істотні зміни в процес історії - така філолофсько-історична концепція Товстого

Образ Кутузова в романі від початку до кінця побудований відповідно до переконання Толстого, що справа війни йшло, «ніколи не збігаючись із тим, що придумували люди, а випливаючи із сутності відносини мас».

Толстой робить Кутузова виразником своїх поглядів. Основу їх становить свідомість, що творцем історії, історичних подій є народ, а не окремі особистості, і що всякі раціоналістично побудовані теорії, як би гарні вони не здавалися, - ніщо перед силою, який є настрій і дух народної маси

«Довголітнім військовим досвідом Кутузов знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч людей, що борються зі смертю, не можна одній людині, і знав, що доля бою вирішують не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею...». Товстої приписав Кутузову й свій помилковий, фаталістичний погляд на історію, відповідно до якого результат історичних подій заздалегідь вирішений. Андрій Болконский говорить про Кутузова: «Він нічого не придумує, нічого не вживає, але він все вислухає, все запам'ятає, все поставить на своє місце, нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить. Він розуміє, що є щось сильніше й значніше його волі, це неминучий хід подій, і він уміє бачити їх, уміє розуміти їхнього значення й через це значення вміє відрікатися від участі в цих подіях, від своєї особистої волі».

Підкоряючись своєї філософії, Толстой робить Кутузова фаталістом, у відомій мері пасивно наступним за ходом подій. Письменник не показує того, як Кутузов після здачі Москви готовив армію до боротьби, як здійснював свій план розгрому військ Наполеона. Художник-реаліст, Толстой часом все-таки переборював філософію фаталізму, і в ряді істотних рис Кутузов показаний історично вірно: він має більшу стратегічну майстерність, довгі ночі продумує план кампанії, виступає активним діячем, за зовнішнім спокоєм ховається величезна вольова напруга

Найважливіша риса Кутузова - патріотизм. Він російська людина й глибоко страждає, бачачи важке положення батьківщини, порятунок її він уважає метою свого життя, він вірить у перемогу російського народу. «Дай строк, дай строк, будуть у мене французи кінське м'ясо є». Довідавшись, що Наполеон пішов з Москви, Кутузов сміється й плаче одночасно, повторюючи: «Урятована Росія!»

Кутузов береже солдатів, веде боротьбу із царем, придворними й штабними генералами. Його люблять солдати й офіцери, він - істинно народний полководець. Цар повинен був призначити його головнокомандуючим на вимогу народу. Кутузов знає армію й закони війни, він може передбачити хід подій, тому що враховує моральний стан військ. Головне джерело його мудрості - зв'язок з народом, а велика мета - звільнення Росії

Найбільше яскраво розкривається образ Кутузова в сцені Бородінського бою. Наполеон нервує, він неспроможний вплинути на результат битви, що посилають їм війська вертаються у вигляді розстроєних і переляканих юрб. Кутузов спокійно обмірковує хід битви й своїм спокоєм народжує впевненість у перемозі в інших

Генералові Вольцогену, охопленому панікою, він говорить: «Перемога!» Кутузов чудово розбирається в ході бою й ще до його закінчення повідомляє, що воно вигран.о

Кутузов розуміє, що віддати Москву необхідно для збереження армії й порятунку Росії, що в Москві французькі війська морально будуть розкладатися, перетворяться в мародерів, втратять дисципліну. «Взяти міцність не важко, важко кампанію виграти. Немає сильніше тих двох воїнів - терпіння й часу».

Толстой зображує Кутузова як великого полководця, що перевершив Наполеона, розгромив його доти непереможну армію. Образ Кутузова розкривається в романі різноманітними шляхами. Під час першої війни з Наполеоном Михайло Кутузов - ще бравий генерал, але під час Вітчизняної війни - це вже стара людина. Над цим посміюються його вороги, особливо німці-генерали

Але з боку російських солдатів його старість викликає повага. Він старий з білою головою, що потовстіла, малорухомий, ходить звичайно в довгому сюртуку, у кашкеті із червоною околицею без козирка. Він засипає на засіданнях військової ради, йому важко сісти на коня й злізти з її. Він «слабшав на сльози», говорить Толстой, плаче не тільки думаючи про долю Росії, але й побачивши поранених, однак все це не принижує образ Кутузова

Навпаки, всі ці риси допомагають нам бачити його як живої людини із властивої старості слабостями. Однак Кутузов має величезну щиросердечну силу, більшим життєвим досвідом, прямотою, презирством до штабних мудрувань. Все це дозволяє йому бути істинно народним полководцем. Велич Кутузова стає особливо ясним у порівнянні з Наполеоном. Для Бонапарта головне - він сам, його неповторна особистість. Особливо різко позначена така його риса як позерство. Наполеон поводиться як актор на сцені. Перед портретом сина він «зробив вигляд замисленої ніжності», і це відбувається чи ледве не на очах всієї армії. Такий відкритий прояв любові представляється Толстому невартим спектаклем

Наполеон у всіх своїх діях керується прагненням до особистої слави й безмежної влади. Роблячи черговий свій крок, він постійно думав про «сорок століть», що нібито дивилися на нього. І тому його велич здається мнимим, його грандіозні плани - авантюристичними. Лев Толстої викриває бонапартизм в особі Наполеона й підкреслює значення Кутузова, що служить справі порятунку народу й Батьківщини від іноземної навали

«Немає величі там, де немає простоти, добра, правди», - говорить Толстой. Цими вищими моральними якостями володіє великий російський полководець Кутузов. У ньому втілені народна мудрість і народні почуття, які він носив у собі «у всій чистоті й силі їх».