Ми у світі не самотні, навколо нас безліч «братів наших менших»: звірів, птахів, свійських тварин. Ми, звичайно, іноді зауважуємо їхню красу, спритність, граціозність, можливо, незвичайність. Але чи часто ми дивимося їм в очі, або бачимо, що їм, цією твариною, буває страшно й незатишно поруч із людьми? Скільки зараз бездомних собак і кішок (здебільшого колишніх домашніх улюбленців!), які жалібно й смутно заглядають нам в очі, зовсім так, як ті старенькі прохачі в метро або на вулиці

Мені здається, що мир емоцій птахів і тварин близький до людського. Недарма ж говорять про собачу вірність і відданість, про котів, які відчувають горе або хвороба хазяїв і лікують, підтримують їх, про лису хитрість і вовчу злість. У переказі говориться про лелеку, що сумує за далекими краями, за друзями, за небом, за його аистихой. І це зрозуміло, адже він втратив майже всі йому дороге. І знайшов у собі сили жити, прийняти добро людей і відповісти на нього своєю приязню. Він не втрачає надії, ходить, як людина, до колодязя визирати весну й свою мрію. І це зворушливий урок навіть нам, людям - вірити, сподіватися при будь-яких обставинах, переборювати своя недуга

Отже, треба бути уважним не тільки до людей, але й до навколишнього світу: тварин, рослин - ставитися до них з добром і повагою. І вони будуть відповідати нам тим же.