Мета: продовжувати знайомити учнів із жанровим розма

Їттям соціально побутової лірики; з’ясувати особли вості чумацьких та стрілецьких пісень; охаракте ризувати зміст статті О. Кошиця «Про українську пісню і музику»; узагальнити значення народної лі рики в житті народу; розвивати вміння аналізува ти ліричні твори; з’ясувати роль художніх засобів для розкриття ідейного значення твору; виховувати в учнів прагнення до вивчення історії і культури українського народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: стаття О. Кошиця «Про українську пісню і музику».

Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. О. Довженко ХІД УРОКУ

І. АктуалізаціяОпорнихЗнань, Умінь, Навичок

1. Фольклорний диктант (записати поняття одним словом)

1. Невеличкий поетичний твір, призначений для співу. (Пісня)

2. Рядки, що повторюються після кожного куплету. (Приспів (рефрен))

3. Найхарактерніша особливість пісні. (Єдність мелодії й слів)

4. Пісні, у яких відтворено важливі вияви сімейного життя. (Ро динно побутові)

5. Пісні, які відтворюють суспільне життя у всіх його виявах. (Соціально побутові)

6. Художній прийом, у якому людина змальовується органічно з природою. (Паралелізм)

2. Перевірка домашнього завдання

• Наведіть приклади творів, де використано повтори й парале лізми.

• Презентуйте власні ілюстрації до народної пісні.


II. ПовідомленняТемиЙМетиУроку.

МотиваціяНавчальноїДіяльності

0. Довженко, стверджуючи, що народна пісня відтворює

важливі етапи розвитку української нації, зазначав, що «народ,

якого позбавили багатьох можливостей, у кривавій боротьбі ви

явив свої душу, свій поетичний гніт в єдине, у що міг, — у піс

ню, безсмертну українську народну пісню». Упродовж уроку ми

повинні спростувати або підтвердити його думки, давши відпо

відь на питання: як народна лірика служить для характерис

тики етносу?

III. ОпрацюванняНовогоМатеріалу

Роботу над новим матеріалом організовуємо в групах.

Група 1 — етнографи — готує розповідь про чумаків.

Групи 2, 4 — літературознавці — розповідають, як у пропонованих піснях відтворено побут, переживання певної соціальної групи, римо-ритмічні особливості пісень.

Група 3 — історики — готує розповідь про січових стрільців.

Група 5 — мистецтвознавці — повідомлення про О. Кошиця і характеристику статті «Про українську пісню і музику».

Група 6 — експерти — готує узагальнення й відповідь на проблемне питання уроку.

Матеріали для роботи учнів.

1. Історики

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об’єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше — студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів — членів дитячих таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола (1892—1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.

Члени «Пласту» і «Січі» об’єднувались у курені, сотні, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військового ремесла, теоретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну стрільбу. Розроблялася українська


Військова термінологія, створювалася література, випускалися підручники з військової справи (наприклад, «Правильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності цих товариств, створенню чіткої військової організації в Галичині перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених військових спеціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї, приладдя, одягу, взуття.

З початком Першої світової війни Головна українська рада стрілецтва проголосила «Звернення до українського народу», в якому закликала молодь, громадськість об’єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва (УСС) незалежно від політичних поглядів для збройної боротьби з царською Росією, за визволення України. Молодь масово поповнювала лави Січового стрілецтва в Галичині. Розпочалося створення Легіону українських січових стрільців на засадах офіційних збройних сил. Народ підтримував цю справу матеріально і морально.

Командування першим Легіоном очолив Теодор Рожанков-ський (1875–1970), пізніше — Михайло Галущинський (1878– 1931).

Коли в листопаді 1918 року Австро-Угорська імперія розвалилася, у Львові була проголошена самостійна Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). У той же час самостійною стала й Польща. Її новостворений уряд прагнув окупувати Галичину. Розпочалася українсько-польська війна. Для боротьби з окупантами формується Українська Галицька армія (УГА), до якої влилися і січові стрільці. Мужньо билися українські воїни, але під тиском польської армії, яка була значно численніша й краще озброєна, в 1919 році мусили відступити на землі Східної України. Навесні 1920 року УГА перейшла річку Збруч і продовжила боротьбу проти польських військ. Де б не перебували січові стрільці, відразу починалася культурно-освітня робота. Вони створювали курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою й студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Незмінним музичним інструментом була гітара.

2. Етнографи

Чумацькі пісні. Як торговельний промисел чумацтво існувало на Україні в XVI–XIX ст. Чумакували здебільшого вільні від кріпацтва люди (козаки) та державні селяни, менше — міщани й заможні селяни. На спеціальних возах вони доставляли з Криму, Галичини, від морів сіль, рибу, всілякі товари. У порти Чор-


Ного й Азовського морів возили хліб та інші сільськогосподарські продукти, які вивозилися за кордон. Чимало різних продуктів і товарів чумаки возили в Москву й інші міста Росії, а також на Північний Кавказ, у Білорусію, Польщу, Молдову. Припинилося чумацтво в 70–80-х роках XIX ст. у зв’язку з розвитком залізниць та водного транспорту.

Чумацьким промислом займалися заможні люди. Отаманом обирали досвідченого, часто літнього чоловіка — одного з власників возів і товару. Чумацькі валки складалися з численних возів, до кожного з яких було приставлено погонича.

Важким і небезпечним був чумацький промисел, тому за нього бралися мужні, витривалі й досвідчені люди. У напівпустельних тоді степах півдня України люди й худоба страждали, часом і гинули від спеки, недостачі води, різних хвороб. Дорогою на них нерідко нападали татари й «комишники» (розбійники, що ховалися в плавнях та болотистих місцях), охочі до чужого добра. У південних портах на чумаків чекали різні хвороби, зокрема холера й чума. Від чуми рятувалися тим, що одягали на себе вимочені в дьоготь сорочки. Якщо поїздка була вдалою, господарі багатіли, а наймити могли покращити своє матеріальне становище.

На особливу увагу заслуговує побутове життя мандрівних торговців. Вирушаючи в дорогу, вони брали із собою їжу, переважно пшоно й сало, з яких постійно готували славетний куліш, запасалися сухими коржиками, спеченими на меду, лляним одягом, провареним в олії чи дьогті. І, як правило, півня. Це для того, щоб він будив їх опівночі, адже спекотного південного літа краще було мандрувати вдосвіта.

3. Мистецтвознавці

Спершу уявіть контекст: 1919 рік, країну лихоманить від громадянської війни, новостворена держава тільки стає на ноги. А голова директорії Семен Петлюра доручає Кирилові Стецен-ку й Олександру Кошицю терміново організувати… українську республіканську капелу з кращих співаків України й виїхати в гастрольне турне по країнах Європи і Америки. Аби показати світові, «що є на земній кулі держава — Україна». Мудрий керівник, знаючи силу мистецтва, розумів, у чому найбільша сила України. Гадаємо, нинішнім керманичам держави варто було б замислитись… Та капела просто-таки прогриміла по світу. Кажуть, і досить ще жоден мистецький колектив України не мав такого успіху. Але доля хору склалася трагічно: він не зміг повернутися в державу, бо держави вже не було.