На превеликий жаль, справжнє відродження колосального творчого доробку Олександра Кошиця на Батьківщині розпочалося лише наприкінці XX століття в уже оновленій незалежній Україні. Починаючи з 1995 року виходять у світ завдяки київському видавництву «Рада» три автобіографічні книги митця: «Спогади», «За піснею через світ» та «Листи до друга». Нарешті настав той довгоочікуваний час, коли на повний голос зазвучали чарівні твори Олександра Кошиця у виконанні відомих національних хорових колективів. Послухавши Український хор, переконуєшся в правдивості твердження одного критика, що «слов’яни перевищують у музиці італійців!», що стосується народних мелодій — вони без сумніву перевищують. Український національний хор один із тих могутніх чинників, який знайомить цивілізований світ із його Батьківщиною — Україною» (Пітсбург, США)

У спогадах Олександр Кошиць із великим болем у серці говорить про тяжкі випробування, що переживав він разом із капелою за часів вигнання. Незважаючи на відсутність будь-якої матеріальної і моральної підтримки, на проблеми політичного і побутового плану всередині самого колективу, український хор упевнено лунав у концертних залах багатьох країн світу, завойовуючи магічною силою нашої пісні серця мільйонів слухачів.

Учні зачитують тези статті.

1. Книжечка невеличка, але дуже цікава і багата фактологічно. Вона чи не вперше знайомить нас саме з українською народною піснею та церковною музикою.

2. При огляді української музики доводиться говорити перш за все про народну музичну творчість, зокрема про народну пісню, яка має в собі всі національні первні й стала ґрунтом для організованого музичного українського мистецтва — як світського, так і церковного.

Музична творчість нашого народу огорнула піснею не тільки життя окремої одиниці з колиски до домовини, але й життя всієї нації у всіх проявах і змінах від передісторичних часів аж до наших днів. У так званих обрядових піснях народна пам’ять донесла до нас із далеких сутінків нашого існування уламки поганського світогляду й ритуалу наших предків, а з початків нашої історії — відблиски пишної княжої доби; в піснях історичних чуємо відгомін бур та катаклізмів нашої трагічної історії; в козацьких думах — невільничі плачі та громи й фанфари козацької слави; пісні весільні — це співана історія шлюбу, починаючи з часів матріархату, чумацькі пісні дихають на нас вітром безкраїх українських степів;


Релігійні псалми і канти хвилюють нас щирістю й наївною простотою християнської віри й моралі; в побутових піснях знаходимо найдокладніші картини життя і у всіх його проявах, заквітчані любовними поемами, поєними чару і глибокого почуття...А іскри веселості, гумору й сатири пісень жартівливих випромінюють принадне світло життєздатності й здоров’я народу лагідної вдачі, чутливого, але сильного й мужнього. Тож постараємось хоч коротко сказати про головні риси нашої пісні, цього неоціненного скарбу українського народу.

3. Науковий аналіз української пісні примушує вважати її паростком загальноєвропейської музики й простежує її генеалогію до джерел індоєвропейських. Історична роль відокремила нашу пісню від загальноєвропейського мистецтва, і вона йшла власними шляхами, зазнаючи багато впливів античних, західних і східних, згідно з тими стиками з чужими культурами, які посилала доля Україні на її історичному шляху. Але всі ті впливи творчий геній нашого народу перетворив у своєму горнилі на своє власні, — і в нашій пісні перед нашими очима встає слов’янська суть української душі у своїм власнім уборі, хоч іноді оздобленому чужоземним орнаментом. Аналізуючи нашу пісню, можна спостерігати, що вона йшла логічним шляхом розвитку — від простого до складного, від малого до великого.

4. Як один і при тому найяскравіший прояв духового життя нації, українська пісня тісно зв’язана з історією українського народу. Разом з ним вона пережила доби підйому й упадку. Отже, XVI і XVII століття дали найбільше скарбів української народної музичної творчості, бо хоч то була доба найстрашнішої боротьби нашого народу на всіх фронтах, але та боротьба захопила націю до самої глибини, напружила всі її творчі сили. Це напруження по інерції продовжувалось і упродовж XVIII ст., коли ще національні ідеали не були затемнені, а надії й очікування живили душу народу животворчим вогнем. Зате в XIX ст. темрява національної неволі закрила для українського народу пісенні зорі: вони, так би мовити, гублять національну пам’ять», а разом з тим і звужується палетка його народної творчості. Пісня нидіє, і з провідної позиції сходить у вузькі межі родинного життя. В останній раз спалахнула було народна творчість у Гайдамацькій революції під проводом Залізняка й Ґонти 1768 року, видала кілька чудових історичних пісень — і знову завмерла в родиннім оточенні на все XIX століття.


4. Група літературознавців

«Ой ясне сонце високо сходить»

У пісні розповідається про небезпеку, яка спіткала чумацьку валку у дорозі, — напад розбійників.

Центральною фігурою пісні є чумацький отаман, на якого покладено відповідальність за чумацьку валку. Ватажок чумаків є добрим організатором, він непокоїться долею чумаків під час небезпеки. «Чумацький отаман по доріжках ходить та білі ручки ломить…» — це образ відважної і волелюбної людини, яка не розгублюється в скрутну хвилину, закликає чумаків обороняти валку: «Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, ой беріть же дрюки в руки та й бийте розбійників». Чумаки показані сміливцями, які здатні відбити напад ворогів: «І робили собі славу, що сорок ще й чотири, а десяти не побила».

Пісня починається художнім паралелізмом. Будова пісні астро-фічна, рядки нерівно складові: 10–7, 11–7, римування невпоряд-коване, вільне; зустрічається, що одна рима зв’язує три рядки (грає — виграває — привертає); слова, що римуються, переважно належать до дієслів.

5. «Ой та зажурились стрільці січовії»

Пісню склав стрілецький поет Р. Купчинський, вона поширилася серед народу і стала народною. Виник твір у трагічні дні 1919 року, коли українська армія під ударами ворожих військ мусила залишити рідний край. Тому й «зажурились стрільці січовії», коли переходили прикордонну річку Збруч. Воїни переймаються тим, що багато людей «впало за свободу». Досить емоційно передані переживання стрільців, що «буде ворог клятий батьками орати, матерями волочити». В останній строфі стверджується думка про повернення й перемогу січових стрільців над «вражою міццю лукавою». Пісня складається з трьох шес-тирядкових строф.

6. Як народна лірика служить для характеристики етносу?

Пісня стала найбезпосереднішим, найневичерпнішим ліричним виявом національної душі українців — чутливої до краси, поетичної, ніжної. У пісні образно втілилася кількатисячна історія українців, мораль, мрії і прагнення. З піснею українці народжувалися, кохали, працювали, воювали, відпочивали, умирали.

З української пісні випромінюється енергія краси, добра, людинолюбства, пам’яті.

Співаючи пісень, українці осягали свою національну душу.


IV.ЗакріпленняВивченогоМатеріалу

• Взаємооцінювання. Представники груп ставлять запитання з опрацьованої ними теми до інших груп.

• Літературний коментар. Письмово розкрити зміст епіграфа уроку.

V.Висновок

Мікрофон на уроці:

• Я дізнався…

• Я навчився…

• Я не вмів, а тепер умію…

• Я не знав, а тепер знаю…

• Найбільш мені сподобалось…

VI.ДомашнєЗавдання

Усний твір «Українська душа в ліричних піснях». Випере джальне завдання.

VII. Оцінки