Мцири - герой нового типу, багато в чому отличающийся від героїв, що затвердилися до цього часу в європейській літературі. Патетичнаа сповідьь Мцири звернена до «чнця» - православномуому ченнцеві; в ій юнийий послушник розповідаєє про «тр блаженні дні», проведених вони на волі, про високій меті, до якої він прагнув і який так і не була вони досягнута.

Сповідь героя дається автором як би в подвійному обрамленні. Спочатку Лермонтов говорить про історію приєднання Грузії до Росії й про благі наслідки цього сполучника: «И божа благодать зійшла па Грузію!..» Далі треба історія юнака-горця, що виховувався в монастирі, а незадовго до постригу в ченці зник і був знайдений у степу «без почуттів», пораненим і вмираючим

У своїй сповіді герой з'являється як незалежна й духовно вільна особистість. Його «могила не страшить», він жадає знайти життя, «повну тривог», довідатися радість боротьби, «обійнятися з бурою». Це цільна, жагуча натура:

Я знав однієї лише думи влада,

Одну - але полум'яну пристрасть...

Юнака жене з монастиря не одна туга за батьківщиною. Мцири жадає прорватися в «дивовижний мир тривог і битв», пізнати й випробувати себе, він мріє

Довідатися, чи прекрасна земля,

Довідатися, для волі иль в'язниці

На це світло народимося ми

По типі свідомості (духовна незалежність, масштабність переживань, прагнення до волі й т.д.) Мцири ставиться до числа літературних персонажів, що сходять до байроновской традиції. Однак у лермонтовской поемі традиційні для «байронізму» мотиви самітності, втечі героя від далекого йому оточення, пошуку ідеальної країни одержують переконливе психологічне мотивування. Прагнення Мцири до волі - не бунт розчарованого індивідуаліст^-індивідуаліста-романтика-індивідуаліста. Його самітність і туга виправдані реальними життєвими обставинами, адже Мцири - послушник поневоле, він змушений жити серед далеких йому за духом людей.

Якщо ченці «лежали ниц» під час грози, те Мцири, навпроти, «як брат, обійнятися з бурою був би радий»; йому далекі й християнська смиренність, покірність долі, а тому він, з гордістю вислухавши вмовляння старого ченця, перед особою смерті говорить: «...про прощенье не молю...».

Стиль поеми, безумовно, може бути названий романтичним. Мовлення героя емоційне, насичена яскравими метафорами (пристрасть «спалила» душу Мцири; згадуючи своїх сестер, він бачить «промені їх сладостних очей»), суб'єктивно-оцінними епітетами («жахлива година», «мимовільний трепет», «втішний сон»). Разом з тим Лермонтов широко використовує й засобу реалістичного листа. У мовленні героя переважають слова, точно й прямо описують предметний мир («прозора зелень» аркушів, «вузька стежка», «сухий бур'ян»).

Бажання знайти рідну домівку для Мцири вище всього, і про це він, послушник православного монастиря, не боїться говорити, і коштуючи на порозі смерті:

...за кілька мінут

Між крутих і темних скель,

Де я в хлоп'яцтві грав,

Я б рай і вічність проміняв...

«Кавказькому бранцеві» не вдалося знайти дорогу до рідної домівки, але він пережив мінути високого щастя, встиг відчути всю повноту буття, вся досконалість і різноманіття природи. Романтичним мотивом злиття із природою пронизаний весь монолог героя. Розвиток цього мотиву досягає кульмінації в описі двобою Мцири з барсом. Це бій двох рівних і близьких один одному істот. Сутичка Мцири з барсом здобуває в поемі символічне звучання: це протистояння прекрасної й могутньої тварини й настільки ж прекрасної й могутньої людини, природних сил і Особистості

Наділений величезною моральною силою, здатний до високих страстей, Мцири гине безвісним послушником, не знайшовши ні в кому розуміння, залишившись самотнім. Жагуча сповідь героя про три дні, проведених їм на волі, стає його передсмертним монологом, зверненим до «неспроможної старості», більше того - до православного ченця, що принципово не здатний розділити з героєм ідею бунту

Однак, незважаючи на трагічну самітність Мцири й трагічну розв'язку його історії, поема в цілому перейнята життєстверджуючим пафосом. Лермонтовский герой, з його спрагою життя, безпосередністю й любов'ю до всього сущого, являє собою повну протилежність героям Жуковського (у поемах якого поетизується розрив із тлінним і гріховним миром) або характерам, змальованим Пушкіним у його «південних поемах».

Поетичний мир Лермонтова багатий і різноманітний. У ньому приречені на вічне життя й неабиякий, обдарований скептик Печорин, і озлобленою, спустошеною ненавистю Демон, що нехтує незначність землі, і палкий, заколотний борець Мцири. "Улюблений ідеал" поета близький особистості самого Лермонтова, ліричному героєві його поезії. Лермонтову, як і Мцири, властиві "полум'яна пристрасть" до волі, прагнення до дії, "боренью". Його "вогненній душі" близький мир романтичної поеми з його екзотичними пейзажами, винятковими обставинами, ідеальними героями. Емоційне, схвильоване мовлення Мцири з незвичайною силою виражають його палку, вільнолюбну натуру, піднімає його настрої й переживання

...ПРО, я, як брат,

Обійнятися з бурою був би радий!

Очами хмари я стежив,

Рукою блискавку ловив...

Так, тільки могутній духом велетень може так природно відчувати дружбу "меж бурхливим серцем і грозою". Винятковість особистості Мцири як романтичного героя підкреслюють і незвичайні обставини його життя. Доля з дитинства прирекла його на сумовите монастирське існування, що було зовсім далекого палкій, полум'яної натурі. Неволя не змогла вбити в ньому прагнення до волі, навпаки, вона ще більше розпалила в ньому бажання за всяку ціну "пройти в рідну країну".

Автор звертає основну увагу на мир внутрішніх переживань Мцири, а не на обставини його зовнішнього життя. Про їх коротко й епічно спокійно розказано в невеликому другому розділі. А вся поема являє собою монолог Мцири, його сповідь ченцеві. Виходить, така характерна для романтичних добутків композиція поеми насичує її ліричним елементом, що переважає над епічним. Не автор описує почуття й переживання Мцири, а сам герой розповідає про це. Події, які відбуваються з ним, показані через суб'єктивне його сприйняття. Композиція монологу теж підпорядкована завданню поступового розкриття його внутрішнього миру. Спочатку герой говорить про свої затаєні думи й мрії, схованих від сторонніх. "Душею дитя, долею чернець", він був одержимо "полум'яною пристрастю" до волі, спрагою життя. І герой, як виняткова, що бунтує особистість, кидає виклик долі. Виходить, характер Мцири, його думки, учинки й визначають сюжет поеми

Утікши під час грози, Мцири вперше бачить мир, що був схований від нього монастирськими стінами. Тому він так пильно вдивляється в кожну картину, що відривається йому,, вслухується в багатоголосий мир звуків. Мцири засліплює краса, пишнота Кавказу. Він зберігає в пам'яті "пишні поля, пагорби, покриті вінцем дерев, разросшихся футом", "гірські хребти, вигадливі, як мрії". Ці картини викликають у герої неясні спогади про рідну країну, який він був позбавлений дитиною

Пейзаж у поемі не тільки становить романтичне тло, що оточує героя. Він допомагає розкрити його характер, тобто стає одним зі способів створення романтичного образа. Тому що природа в поемі дається в сприйнятті Мцири, те про його характер можна судити по тому, що саме залучає в ній героя, як він про неї говорить. Різноманіття й багатство пейзажу, описаного Мцири, підкреслюють монотонність монастирської обстановки. Юнака залучає могутність, розмах кавказької природи, його не лякають небезпеки, що таяться в ній. Наприклад, він насолоджується пишнотою безмежного блакитного зводу раннім ранком, а потім терпить спеку, що висушує вгорах.

Таким чином, ми бачимо, що Мцири сприймає природу у всій її цілісності, а це говорить про щиросердечну широту його натури. Описуючи природу, Мцири насамперед звертає увагу на її велич і грандіозність, а це приводить його до висновку про досконалість і гармонію миру. Романтичність пейзажу підсилюється від того, як образно, емоційно говорить про нього Мцири. У його мовленні часто використовуються барвисті епітети ("сердитий вал", "палаюча безодня", "сонні квіти"). Емоційність образів природи підсилюють і незвичайні срав нения, що зустрічаються в оповіданні Мцири. Наприклад, дерева нагадують йому "братів у танці круговий". Цей образ явно навіяний спогадами про дитинство в рідному аулі.

В оповіданні юнака про природу відчуваються любов і співчуття до всього живого: співаючим птахам, що плаче, як дитя, шакалові. Навіть змія сковзає, "граючи й нежася". Кульмінацією триденних скитаний Мцири є його сутичка з барсом, у якій з особою силою розкрилися його безстрашність, спрага боротьби, пре-зір до смерті, гуманне відношення до поваленого ворога. Битва з барсом зображена в дусі романтичної традиції. Барс описаний досить умовно, як яскравий образ хижака взагалі. Цей "пустелі вічний гість" наділений "кривавим поглядом", "скаженим стрибком". Романтична перемога слабкого юнака над могутнім звіром. Вона символізує міць людини, його духу, здатність здолати всі перешкоди, що зустрічаються на його шляху. Небезпеки, з якими зіштовхується Мцири, є романтичними символами зла, що супроводжує людину все життя. Але тут вони гранично сконцентровані, тому що справжнє життя Мцири стисле до трьох днів.