Мета: ознайомити учнів із поезіями П. Грабовського; поГлиблювати навички ідейно-художнього аналізу тво­рів; плекати почуття любові до України, високого громадянського обов’язку.

Обладнання: портрет письменника, виставка його творів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Використана література: Грабовський П. А. Вибране: Поезії, нариси, статті, переклади і переспіви. Для серед. шкіл. віку / Упорядкування і передм. М. Т. Яценка; Худ. Є. Є. Котляр; Рецензент Н. Л. Калениченко.— К.: Веселка, 1983.— 252 с.

Його поезія — переважно стогін мученого серця, крик болю й туги за рідною Україною

І. Франко

ХІД УРОКУ

І. ПовідомленняТеми, МетиУроку. ОбговоренняЕпіграфа

II. РоботаНадНовимМатеріалом

1. Вступне слово вчителя

Із 38 років життя П. Грабовський 20 років провів у неволі — тюрмах, таборах, на засланнях. Відірваний від рідного краю, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру в праве діло борця за кращу прийдешність Укра­їни. Він ні на хвилину не полишав своєї письменницької праці, яку розумів як обов’язок перед українським народом. У снігах далекого Сибіру П. Грабовський вимріював національну неза­лежність України, суспільний її поступ. Жагуче бажання ба­чити Вітчизну оновленою, щасливою, вільною пронизує всю його творчість.

Завдання: Прослухати повідомлення учнів про життєвий шлях письменника, скласти хронологічну таблицю.


2. Повідомлення учнів

Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 р. у с. Пушкарне на Харківщині в бідній сім’ї паламаря. Учився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семіна­рії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем.

За зв’язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабов-ський у 1882 р. був заарештований і виключений із семінарії. Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 р. проживав у с. Пушкарне, безрезультатно намагаючись знайти ро­боту, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, де працював коректором газети. Тут він поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.

У листопаді 1885 р. Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) да­вало йому змогу не втрачати зв’язків із підпільною народницькою організацією. Проте невдовзі як покара за виступ проти армій­ського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь у народницькому русі; в Оренбурзі Грабовського заарешто­вують, повертають до Харкова й ув’язнюють. На початку 1888 р. він був засуджений на п’ятирічне заслання до Сибіру.

Під час перебування у в’язниці Грабовський написав низку поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді уві­йшли пізніше до першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». У цей час молодий поет пише вірші російською мовою «Друзям» (поширювався в списках серед політичних засланців), «из путевых заметок», поему «По Сибири. из живых впечатле-ний» (1888, не закінчена).

У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться та здру­жується з членом народовольської організації Н. К. Сигидою. Бути разом їм довелось недовго: Сигиду відправили до жіночої в’язниці на Кару (де вона загинула восени 1889 р.), Грабовського — на по­селення в Балаганський округ Іркутської губернії. Поет назавжди зберіг у пам’яті образ цієї прекрасної жінки, мужньої революціо­нерки, вірного товариша, присвятивши їй низку віршів.

На місці відбування покари у зв’язку з репресіями самодер­жавства проти політичних засланців Грабовський та його това­риші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця


Акція стала причиною ще одного (третього) арешту. З серпня 1889 по березень 1892 р. поет перебуває в Іркутській губернській в’язниці й після двох судових процесів термін заслання Грабов-ського збільшився (з подальшим поліційним наглядом).

Час перебування в Іркутській в’язниці був переломним для лі­тературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав’язує листу­вання з І. Франком, надсилає вірші в галицькі часописи (перші його твори з’явились друком у «Зорі» за 1890 р.). Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича та ін.). На цей період припадає на­писання поеми «Бурятка» (1891).

Разом із товаришами Грабовський був засуджений на по­селення в найглухіших місцях Східного Сибіру. З кінця 1893 до кінця 1896р. поетові довелося проживати у Вілюйську та на­селених пунктах Вілюйського округу. На засланні Грабовський, використовуючи спогади тутешніх очевидців, написав нарис-життєпис про Чернишевського («Житє і слово», 1895). З Вілюй-ська Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати й видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади).

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 90-х рр. ХІХ ст. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, замітки, поетичні переклади. Статті Грабовського торкаються різнома­нітних проблем тогочасного громадського й культурного життя на Україні, в Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» та ін.). Трагічне життя подруги поета, спільниці в боротьбі відображено ним у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка».

Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним про­блемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху («Микола Гаври­лович Чернишевський», «Михайло Ларіонович Михайлов»), спо­гади про українських письменників («Порфир Кореницький»,


«Споминки про д-ра В. Александрова»), статті, що містять роз­гляд творчості Шевченка й Пушкіна та міркування про їх зна­чення («Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Московські пере­клади творів Шевченкових», «Тарас Григорьевич Шевченко», «Памяти Т. Г. Шевченко», «К пушкинскому вечеру в народной аудитории»; останні три були надруковані в тобольській газеті «Сибирский листок»). Протягом усього творчого життя Грабов-ський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», в підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 лі­тератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державина, Жуковського, Пушкіна, Рилєєва, Полежаева, Лєрмонтова, Тютчева, Огарьова, Толстого, Курочкіна, Некрасова, Добролюбова, Михайлова, Ми-наєва, Плещеєва, Майкова та ін.

Грабовському належать переклади двох поем Байрона («Шіль-йонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Шеллі, Сауті, Вордсворта, Теннісона, Лонгфелло, Е. Бра­унінг, Гете, Уланда, Гейне, Ленау, Фрейліграта, Гервега, Лео­парді, Беранже, Гюго, Дюпона, Барб’є, Метерлінка та ін. Значне місце в перекладах Грабовського займають поети слов’янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорват­ської, словенської, лужицької), скандінавських (шведської, нор­везької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Петефі та італійської поетеси Ади Негрі. Одним із перших на Україні звернувся Грабовський до грузинської (Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Туманян), естонської (Лідія Кой-дула, Крейцвальд) поезії.

Цікавим явищем є створення збірника «Песни Украины» (за життя поета не був надрукований) — спроба популяризації росій­ською мовою кращих поетичних творів українських поетів XIX ст.

Переклади Грабовського (сам автор часто називав їх «пере­співами») мають різний рівень відповідності оригіналам. Неуста­леність перекладацьких принципів та відсутність першоджерел, спричинені злигоднями заслання, позначилися на створеній Гра-бовським «антології світової поезії», але не применшують її зна­чення, особливо для свого часу. Своєрідністю перекладацької діяльності Грабовського є й те, що поет здебільшого щедро насна­жував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості.