П. Грабовський та І. Франко написали цілі цикли під назвою «Веснянки», але не всі їхні твори відповідають усталеним на той час прикметам жанру. У поезіях авторів масштабного таланту дуже чітко виявляється, як формотворчий чинник, особистість митця.

П. Грабовський творчо розвинув ідейно-естетичні можливості фольклорного жанру веснянки. У цей жанр він влив новий зміст,


Соціальне звучання. У поезіях письменник нагнітає соціальне звучання, змальовуючи страшні картини народних страждань, проводить порівняння сибірської каторги з підневільним жит­тям в Україні.

Словничок

1. Мість — замість.

2. Ниці — підлі, негідні.

3. Баглаї — неробство, лінощі.

Робота з текстом «Веснянок»

У першій поезії циклу змальовані пейзажі далекої й рідної серцю поета України, від якої назавжди був відірваний він заслан­ням і яка увійшла як окремий самостійний образ в його поезію. Але слід ще раз підкреслити, що картини української природи для Грабовського — не самоціль. Пейзажі виступають контрас­том до картин гіркого людського бідування.

Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки… А груди думонька стиса: Ховає зверхня ця краса Смердючі болячки.

Тонка спостережливість, глибоке відчуття, образність харак­теризують другу поезію з циклу «Веснянки». І система тропів, і ритмомелодика підпорядковані єдиній меті автора — дати ши­року картину пробудженої природи, картину, складену з окремих деталей, що виконують не лише смислову, але й слухову та зорову функції. А скільки справжнього, глибокого, непідробного ліризму в звертанні поета до ластівки — першої провісниці весни:

Знову, ластівочко-серце. Ти вернулась, знов звила В нас під хатою кубельце… Заспівай же, де була?

Оптимістична суть веснянок проявляється вже в третій поезії циклу, яка має закличний тон і сповнена революційного пафосу.

Бийте, рвіть кайдани, Доки дух не вмер! —

Таким же пафосом наповнені четверта та п’ята поезії циклу.

А заключна веснянка «Розцвітайся ти, веснонька красна» — це гімн весні, оновленню та боротьбі.

Висновок. Ідея циклу — заклик поета до активної дії за краще життя.


6. Читання поезій (на вибір учнів)

Учні читають поезії, діляться своїми міркуваннями.

• Скажіть, які картини постають у Вашій уяві, коли ви прочи­тали вірш.

• Яким настроєм пройнята поезія?

• На які роздуми спонукає Вас твір?

7. Фронтальне опитування

• Дайте загальну характеристику пейзажній ліриці П. А. Гра-бовського.

• Про що свідчить патріотична лірика П. Грабовського?

• Чим зворушує інтимна лірика П. Грабовського?

• Яка основна думка поезії із циклу «Веснянки»?

• Які важливі проблеми порушено в поезіях? Які з них є сучас­ними?

III. ПідсумокУроку

1. Слово вчителя

Задумайтесь, чи не до нас з вами звернені рядки з «Листа до молоді української» П. Грабовського:

«Європейство на ґрунті українському — то нехай буде напи­сано на нашому стягові. Кожна народність має дорости до загаль-нопросвітнього рівня або загинути безслідно. Вибираймо одно! Хочете жити, то не згнивайте самохіть! Перейміться вищими ідеалами часу і несіть їх до люду, освітіть його розум, підніміть його добробут, прямуйте до вироблення волі!»

IV.ДомашнєЗавдання

1. Повторити матеріал за плановим конспектом. Проаналізувати художні засоби в поезіях циклу «Веснянки», визначити вір­шовий розмір.

2. Написати твір-мініатюру «Україна у творах П. А. Грабов­ського».

ДодатокДоУроку

Павло Грабовський

Веснянки

І

Зійшли сніги, шумить вода,

Весною повіва;

Земля квіточки викида,

Буяє травка молода;

Все мертве ожива.


Веселе сонечко блистить, Проміння щердо ллє; Гайок привітно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок виграє. Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки… А груди думонька стиска: Ховає зверхня ця краса Смердючі болячки.

II Знову, ластівочко-серце, Ти вернулась, знов звила В нас під хатою кубельце… Заспівай же, де була? Розкажи: чи й там, як тута, Пекло скрізь — ні верть, ні круть: Люди носять рабські пута, У чужій кормизі мруть? Світлі поклики колишні До братерства та рідні, Мов ті дріб’язки залишні, Затопталися в багні? Крук недолі над всім кружить, А соборище панів, Знавіснівши, гірко тужить, Що, бач, мало кайданів? Розкажи: чи й там, як тута, Замість праці все слова; Люд бездольний в пітьмі плута, На наймитів упова?

III Сумно заспівала Ластівочка люба На питання ті: — Скільки світа знала, Скрізь пакує згуба, Люд — узаперті. Мість і любові — злоба; Брат піднявсь на брата, Душить за шматок, Та ніде пригноба Не справляє свята, Як-от ваш куток! Ніде розбратання


Посеред громади Не було, як тут. Ниці почування, Продажність та зради Не кули більш пут. Ні в якій країні Брак самопошани Так людей не жер, Як у вас донині… Бийте, рвіть кайдани, Доки дух не вмер! — З отим словом втіхи Пісенька зніміла, В кебі віддалась. У блакить з-під стріхи Ластівочка мила Пурхнула-знялась.

IV Правду мовила пташина; Чи на добре ж, чи дарма? Перед нами — домовина, Сором вічного ярма. Промінь згас над рідним краєм; А ми, скільки кожен зміг, У провалля себе пхаєм, Грунт пускаємо з-під ніг. Та не пізно: є поправа, Певен я — минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе. Тільки треба сил та труду, Щоб не згинути цілком, Не стогнать до віку-суду Під вельможним канчуком. Годі ж нудитись, складаючи руки; Кличе робітників рідна земля… Віра, впотужнена словом науки, Хай нас міцніш окрили! Більше уваги до власного горя, Більше любові до люду свого! Близько — загибель… зника наша зоря. Чого ж нам ждати, чого?

VI Розцвітайся ти, веснонько красна, Духом творчості все онови;


У нарузі країна нещасна… З муки-смерті її відживи! Розворуш наші груди холодні, Запали в них притухлий огонь, Щоб рятунок знайшли ми з безодні, Не стояли в борні осторонь! Одігнала надовго ти хвилі, Розбудила надії та сни. Баглаї ж ці Воріженьки хижі, Так послизнуть нехай і вони! Розцвітайся та нас із могили До живого життя підведи, Щоб ми очі на себе розкрили; Світлі думи в душі відроди!