Життя Пьера - це шлях відкриттів і розчарувань, шлях кризовий і багато в чому драматичний. Пьер - натура емоційна. Він розумний, любить віддаватися мрійливому філософствуванню, винятково добрий і неуважний, одночасно його відрізняють слабість волі, відсутність ініціативи. Головна риса героя - шукання заспокоєння душі, згоди із самим собою, пошуки життя, що гармоніювала б з потребами серця й приносила б моральне задоволення.

Уперше ми зустрічаємося з Пьером у вітальні Ганни Шерер. Письменник обертає нашу увагу на вигляд що ввійшов: масивний, товстий парубок з розумним і разом боязким, спостережливим і природним поглядом, що відрізняло його від усіх у цій вітальні. Саме таким зображений Пьер на малюнку П, Боклевского: ілюстратор підкреслює в портреті героя ті ж риси, що й Толстой. А якщо згадати роботи Д. Шма-Ринова, те в них більше передане щиросердечний стан Пьера в той або інший момент: ілюстрації цього художника допомагають глибше зрозуміти персонаж, ясніше вловити його духовний ріст. Постійний' портретна ознака - масивна, товста фігура Пьера Безухова, вона може бути залежно від обставин те незграбної, те сильної, може виражати й розгубленість, і гнів, і доброту, і сказ. Інакше кажучи, у Толстого постійна художня деталь щораз обростає новими, додатковими відтінками. І посмішка в Пьера не така, як в інших... Коли приходила посмішка, у нього раптом миттєво зникало серйозну особу й було інше - дитяче, добре.

У Пьере постійно йде боротьба духовного з почуттєвим, внутрішня, моральна сутність героя суперечить образу його життя. З одного боку, він повний шляхетних, волелюбних помислів, джерела яких сходять до епохи Освіти й французької революції. Пьер — шанувальник Руссо, Монтеск'є, увлекших його ідеями загальної рівності й перевиховання людини. З іншого боку, Пьер бере участь у гульбах у компанії Анатоля Курагина, і тут у ньому проявляється те розгульно-панський початок, втіленням якого був колись його батько, єкатерининський вельможа, граф Безухов. Почуттєве спочатку бере гору над духовним: він жениться на світській красуні елен. Це одна з важливих віх у житті героя. Але Пьер усе більше усвідомлює, що теперішньої сім'ї в нього ні, що дружина його — аморальна жінка. У ньому росте невдоволення, але не іншими, а самим собою. Саме так і буває зі справді моральними людьми. За свою невпорядкованість вони вважають за можливе стратити тільки самих себе. Вибух відбувається на обіді на честь Багратіона. Пьер викликає на дуель Долохова, що оскорбили його. Але під час дуелі, побачивши лежачого на снігу пораненого їм супротивника, Пьер схопився за голову й, повернувшись назад, пішов у ліс, крокуючи цілком по снігу й уголос присуджуючи незрозумілі слова:

  • «Нерозумно...нерозумно! Смерть... неправда...». «Нерозумно» і «неправда» - це знову ставиться тільки до нього самому

Після всього що произошли, особливо після дуелі, Пьеру представляється безглуздої все його життя. Він переживає щиросердечну кризу: найсильніше невдоволення

" собою й пов'язане з нии( бажання змінити своє життя, побудувати її на нових, добрих початках. Порвавши із дружиною, Пьер, по шляху в Петербург, у Торжке, чекаючи на станції коней, задає собі важкі (вічні) питання: ...що погано? що добре? що треба любити, що ненавидіти? для чого жити й що таке я? що таке життя, що смерть? яка

сила керує всім?.. Тут він зустрічає масона Баздеева. У момент щиросердечного розладу, що переживав Пьер, Баздеев представляється йому саме тією людиною, який йому потрібний, Пьеру пропонують шлях морального вдосконалювання, і він приймає цей шлях, тому що найбільше йому потрібно зараз змінити, поліпшити своє життя й себе. У моральному очищенні для Пьера, як і для Толстого в певний період, полягала правда в масонстві, і, захоплений їм, він спочатку не зауважував того, що було неправдою.

Своїми новими поданнями про життя Пьер ділиться з Андрієм Болконским. Пьер намагається перетворити орден масонів, становить проект, у якому призиває до діяльної, практичної допомоги ближньому, до поширення моральних ідей в ім'я блага людства в усьому світі. Однак масони рішуче відкидають проект Пьера, і він остаточно переконується в обґрунтованості своїх підозр щодо того, що багато хто з них шукали в масонстві засіб розширення своїх світських зв'язків, що масонів - цих незначних людей - цікавили не проблеми добра, любові, істини, блага людства, а мундири й хрести, яких вони домагалися в житті.

Новий щиросердечний підйом випробовує Пьер у зв'язку із загальним народним патріотичним підйомом під час Вітчизняної війни 1812 року. Не будучи військовим, він, проте, бере участь у Бородінському бої. Опис Бородінського поля перед початком битви (яскраве сонце, туман, далекі ліси, золоті поля й переліски, дим пострілів) співвідноситься з настроєм і думками Пьера, викликаючи в нього якусь піднесеність, відчуття краси .видовища, величі що відбуває.

Очами Пьера Безухова Толстої передає своє розуміння вирішальних у народному, історичному житті подій. Вражений поводженням солдатів, Пьер сам проявляє мужність і готовність до самопожертви. У той же час не можна не відзначити наївність героя: прийняте їм рішення вбити Наполеона. В одній з ілюстрацій Д. Шмаринов тонко помічає цю рису: Пьер зображений переодягненим у простонародне плаття, що робить його незграбним, похмуро-зосередженим. По дорозі, наближаючись до головної квартири французів, він робить шляхетні вчинки; рятує дівчинку з палаючого будинку, заступається за мирних жителів, яких грабували французи-мародери. У відношенні Пьера до простих людей і до природи ще раз проявляється авторський нравственно-естетический критерій: Толстой знаходить його в злитті з народом і природою.

Вирішальної для Пьера стає його зустріч із солдатом, що був селянином Платоном Каратаевим, що, на думку Толстого, персоніфікує народні маси. Ця зустріч означала для героя прилучення до народу, народній мудрості, ще більш тісне зближення із простими людьми. У полоні Пьер знаходить той спокій і задоволеність собою, до яких він марне прагнув колись. Тут він пізнав не розумом, а всією істотою своїм, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб... Прилучення до народної правди, до народного вміння жити допомагає внутрішньому звільненню Пьера, що завжди шукало рішення питання про сенс життя: він шукав цього у філантропії, у масонстві, у розсіюванні світський життя, у провині, у геройському подвигу самопожертви, у романтичної лк^бви до Наташе; він шукав цього шляхом довгих роздумів, і всі ці шукання й спроби обдурили його. І от, нарешті, за допомогою Каратаева це питання було для нього дозволений.

Саме істотне в Каратаеве - вірність і незмінність. Вірність собі, своїй єдиній і постійній щиросердечній правді. Якийсь час цьому треба Пьер. У характеристиці щиросердечного стану героя в цю пору Толстої розвиває свої ідеї про внутрішнє щастя людини, що полягає в повній щиросердечній волі, спокої й умиротворенні, незалежних від зовнішніх обставин.

Однак, випробувавши на собі вплив філософії Каратаева, Пьер, повернувшись із полону, не став каратаевцем, непротивленцем. По суті свого характеру він не здатний був прийняти життя без пошуків. Пізнавши правду Каратаева, Пьер в епілозі роману вже йде своїм шляхом. Його суперечка з Миколою Ростовим

доводить, що перед Безуховим коштує про блема морального відновлення суспільства Діяльна чеснота, по думці Пьера може вивести країну із кризи. Необхідне об'єднання чесних людей. Щасливе сімейне життя (у шлюбі з Наташей Ростовой) не веде Пьера від общественни? інтересів. Він стає членом тайногс суспільства. Зі збурюванням говорить Пьер про реакцію, що наступила в Росії, про аракчеєвщину, злодійство. У той же час він розуміє силу народу, вірить у нього. При всім цьому герой рішуче, виступає проти насильства, Інакше кажучи, для Пьера вирішальної в перебудові суспільства залишається шлях морального самовдосконалення.

Напружений інтелектуальний пошук, здатність на безкорисливі вчинки, високі щиросердечні пориви, шляхетність і відданість у любові (відносини з Наташей), щирий патріотизм, бажання зробити суспільство більше справедлива й людяним, правдивість і природність, прагнення до самовдосконалення роблять Пьера одним із кращих людей його часу.

Закінчити твір хочеться словами Толстого, які багато чого пояснюють у долях письменника і його улюблених героїв. Він писав, щоб жити чесно, «треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати й знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій - щиросердечна підлість».