«Перше побачення» - вершина поезії Андрія Білого 20-х років. Далі починається «шлях сходження». У вересні 1925 року був завершений перший тім із задуманої Білим епопеї «Москва». «Мені все життя марилися якісь нові форми мистецтва, у яких художник міг би пережити себе слиянним з усіма видами творчості... Я хотів вириватися з тьмяного слова до яскравого», - визнавався Білий, і дійсно, пошук, неспокій, рух утворять сама істота його людської й письменницької натури
В останні роки життя Білий пробує нові форми, жанри, стилі, письменник сполучить роботу над «Москвою» з дорожніми замітками «Вітер з Кавказу» і «Вірменія», із працями по віршознавству, філософськими етюдами й культурологічними досвідами, звертається до театральних інсценівок і навіть кіносценарію
Хочу відзначити, що А. Білий одним з перших символістів зумів побачити Росію й російський народ як земну реальність, а не якийсь містичний початок, у якому багато художників просто заплуталися й втратили моральні орієнтири. Але чим пристальнее поет удивлявся в життя Росії, тим далі відсувалися його надії на її швидке відновлення. Образи світл і яскраві усе більше витіснялися в його віршах похмурими по своїй тональності картинами. Він бачив безпросвітне й злидарське існування простого народу. У деяких віршах протягає навіть почуття розпачу:
Фатальна країна, крижана,
Проклята залізною долею -
Мати-Росія, про батьківщина зла,
Хто ж так подшутил над тобою?
Ці рядки вірша «Батьківщина» написані ще в 1908 році. Поет не знаходить відповіді на фатальне питання. Далі народжуються в нього вірші, по силі заперечення не мають аналогів у російської поезії:
Зникни в простір, зникни,
Росія, Росія моя!
Із цим порівнянні лише відомі вірші Г. Іванова, де рефреном проходить думка: «Добре, що немає Росії», але там більше твердження запереченням, ніж відмова від батьківщини. А. Білий явно болючіше Г. Іванова був сжигаем болісним почуттям розладу з моральним відчуттям Батьківщини
Незважаючи на властиві А. Білому сумніву в тім, що треба бути залежним від свого роду й плем'я (він уже мітив у космополіти, намагався усвідомлювати себе людиною миру), саме в російському житті він бачив можливість для дозволу духовної кризи всього людства
А. Білий був не самотній у такому устремлінні, але й все-таки... І коли в серпні 1917 року, напередодні революційних подій, його мрія початку здійснюватися, він був готовий і себе, і своя творчість принести в жертву Вітчизні заради її волі:
И ти, вогнева стихія,
Божеволій, спалюючи мене,
Росія, Росія, Росія -
Месія прийдешнього дня!
Отже, при всій багатогранності свого світовідчування А. Білий ніколи з такою силою не захоплювався більше жодним духовним образом. І його трагічне життя в еміграції, його розбіжності з літературою й політичним середовищем не заслонили від нього цей прекрасний образ Росії
