В «Поемі Сходів» Цветаева зображує символічний образ Сходів людського безправ'я, навіяних самотньому й з життям у Парижу. Символічним є й фінальний образ поеми: жителі величезного будинку зробили бунт, підпалили будинок, і Сходи зруйнувалися. Ключові образи-символи «Поеми повітря» - вічність і смерть. У цей самий період Цветаева створила віршований збірник «Після Росії. 1922-1925»(«Після Росії», 1928) і знаменитий поетичний цикл «Вірші до Пушкіна» («Вірші до Пушкіна», 1931), а також цикл «Вірші до Чехії» («Вірші до Чехії», 1938).

Дослідниця творчості Цветаевои А. Саакянц відзначає, що «у Чехії Цветаева виросла в поета, що у наш час справедливо зарахований до великих. її поезія говорила про безсмертний творчий дух, що шукає абсолюту в людських почуттях. Найбільш заповітної цветаевською темою в цей час постійна філософія й психологія любові... Зображення людських страстей досягало в неї подекуди справді шекспірівської сили, а психологізм, глибинне дослідження почуттів можна зрівняти із блуканням по лабіринтах людських душ у романах Ф. Достоєвського».

Зверталася Цветаева й до драматургії, у якій розроблювала мотиви античної міфології (трагедії «Аріадна» - 1927 і «Федра» - 1928, і до прози, переважно мемуарної й літературно-критичної: критичні есе «Епос і лірика сучасної Росії» («Епос і лірика сучасної Росії», 1932), «Мистецтво при світлі совісті» («Мистецтво при світлі совісті», 1933), «Поети з історією і поети без історії» («Поети з історією й поети без історії», 1934), книги спогадів «Живе про живий» («Живе в живому», 1933; спогаду про Г. Волошина), «Полонений дух» («Полонений дух», 1934; спогаду про А. Білий), «Нетутешній вітер» («Нетутешній вітер», 1936; спогаду про Г. Кузьміна), літературно-критичні роботи «Мій Пушкін» («Мій Пушкін», 1937), «Пушкіна й Пугачов» («Пушкін і Пугачов», 1937), книга прози «Повість про Сонечку» («Повість у Сонечке», 1938) і др.

Ще в поетичній юності, немов передбачаючи долю своєї творчої спадщини, Цветаева написала один зі своїх шедеврів:

Моїм рядкам, написаним так рано,

Що й не знала я, що я поет,

Непостійним, начебто бризи з фонтана

Або іскри з ракет...

Що ввірвалися, розстебнуті й уперті,

У задушливий і застарілий храм;

Моїм рядкам, де юність коло смерті,

Нечитаним рядкам

Похованим у магазинах безневинно,

Де їх ніхто рукою не зачіпав, -

Моїм рядкам, як стародавнім винам,

Ще прийде сприятлива година

(«Моїм рядкам...», пров. В. Богуславськои)

Її пророчі слова збулися. Нині Цветаева - одна з найшанованиших поетів срібного сторіччя росіянці поезії