Якщо в "Асі" проблема недосяжності щастя ставиться тільки в одному плані - як зіткнення із соціальною перешкодою, з умовністю, із часом що перестав сприйматися як перешкода, то в романі героєві протистоять народні підвалини, вироблені століттями.

У романі конфлікт крупніше й драматичнее. Якщо для Чернишевського в його статті, присвяченій "Асі", соціальний стан головної героїні не представляє особливого інтересу, його хвилює тільки моральна неспроможність пана Н. Н. (як суспільного типу), то Добролюбов, говорячи про "Дворянське гніздо", оцінює не тільки характер Лаврецкого, але й ті сили, які протистоять його щастю. На думку критика, герой показаний у романі "у зіткненні з такими поняттями й вдачами, з якими боротьба дійсно злякає навіть енергійну й сміливу людину". Масштаби конфлікту в романі набагато внушительнее, чим вповести.

Різні просторово-тимчасові рамки повісті й роману. У центрі повести подія, що відбувається протягом декількох тижнів в одному місці - у містечку З. Описується воно в ретроспективі у двадцять років. Тим самим досягається зіставлення конкретного, детально описаного случаючи, із цілим життям

Оповідачеві важливо показати послідовність розвитку відносин у часі, що дробиться на дрібні періоди: дні, годинники, миті. Зустріч Н. Н. з Гагиними відбулася ввечері, "проговорили години два", "нарешті місяці встав", героєві "пора" відправлятися до себе, усе прощаються "до завтра", "на наступний ранок" з'являється Гагин, знову "сонце сіло, і мені вже пора було йти додому" і т.д. Самий тривалий проміжок часу для Н. Н. - "цілих два тижні". Дія розвивається день за вдень, до рішучого вечірнього побачення й від'їзду Гагиних угром. Обмеженість часу й місця підкреслює зосередженість на переживаннях героя, характерна для психологічного конфлікту. Чергування ранок - вечір і переправа Н. Н. з одного берега Рейну на іншій надають оповіданню характерний ритм, епічну монотонність і розміреність

У повісті дана коротка історія взаємин Асі й пана Н. Н., що є головними героями. Другорядний герой Гагин грає важливу сюжетообразующую роль: саме поінформованість брата про побачення в значній мірі прирікає розв'язку. Інші персонажі (юрба, студенти, фрау Луїзі, хлопчик) становлять загальне тло, на якому розвертається любовний сюжет. Причому це тло надає правдоподібність сюжету: випадкове знайомство Н. Н. з дівчиною не його кола легко могло відбутися тільки в закордонній подорожі, але не в російській світській вітальні, де строго дотримується соціальна субординація ("Гагин протягом розмови натякнув мені на якісь утруднення, що перешкоджають його поверненню в Росію...").

У центрі роману дві пари - Лаврецкий і його дружина, Ліза й Паншин. Але всі другорядні персонажі - члени "дворянського гнізда" - мати Лізи зі своєю тіткою, а також Лізина богомольна нянька Гафія, сестра Леночка, учитель музики Лем, Гедеоновский, далі Шурочка з "штату" Марфи Тимофіївни - беруть участь у розвитку сюжету. Крім того, деяким з них (Марфі Тимофіївні й Лему, наприклад) "належить величезне художнє й психологічне значення в романі... Але особливо вони важливі для Лізи, що без них не була б домальована й до половини".

Персонажі історій "гнізд" Лаврецких і Калитиних, друг юності Лаврецкого Михалевич (який уводить читача в атмосферу юності Лаврецкого - тридцяті роки) створюють історико-культурне середовище, показують джерела характерів головних героїв, формування сімейних традицій і суспільних думок. Їхнє значення також далеко виходить за рамки тла. Передісторія Лаврецкого не тільки пояснює характер головного героя, але й проливає світло на сутність інших персонажів, наприклад, характеру Паншина.

Принципово розрізняються форми оповідання в повісті й романі: в "Асі" це розповідь, і, як показують спостереження текстологів, Тургенєв у своїй роботі над повістю приділяв особливу увагу її сказовости, шліфуючи мовлення оповідача; у романі оповідання ведеться від третьої особи. Про те, наскільки цей факт сам по собі відбиває закономірність у співвідношенні роману й повести взагалі, можна сперечатися. В історії російської літератури відомі романи, написані як оповідання від першої особи (наприклад, "Капітанська дочка" Пушкіна, "Підліток" Достоєвського), і повести ("Затишок", "Два приятелі" Тургенєва), де оповідання ведеться від третьої особи. Проте тяжіння повести до форми розповіді неодноразово відзначалося. Деякі дослідники пояснюють це тим, що повість (від слова "повідати") "сходить до древньої епічної традиції, що йде коріннями в усну традицію", і зберігає риси "дороманного епосу" з особливою увагою до голосу оповідача23 . У розглянуті нами романі й повести розходження форм оповідання грає значна значеннєва роль

Оповідач у повісті знайомить читача з подією, що зробило на нього в молодості сильне враження, і в той же час сам є суб'єктом дії. Читач знає, що це багатий дворянин, людина утворений і критично стосовний до своїх сучасників (наприклад, що подорожують за кордоном). Інтерес до людей взагалі - одна з особливостей його характеру, що визначає розвиток дії: спочатку він зацікавлюється Асею, пізніше цікавість переростає в щиру прихильність, значення якої він зміг оцінити тільки через двадцять літ

Всі персонажі представлені читачеві оповідачем, що знає хід подій і їхнє сумне завершення, про це свідчать інтонація розчарованості, настрій сумуй, відчуття несбиточности надій уже в перших головкомах. Основна думка повести виражена у висновках оповідача про швидкоплинність життя, про неповторність щасливих митей, про те, що все проходить, зникає безвісти, як і сама людина, "всі радості й прикрості якого" зникають швидше, ніж "випар незначної травички".

Автор проявляє себе у виборі ситуації, часу й місця, у визначенні соціального стану героїні й пана Н. Н. Його явно хвилюють питання про непереборність соціальних границь, що становлять основний "каркас" життя суспільства, про "забобони" і традиціях, що породжують конфліктні або безвихідні ситуації, що визначають життя приватної людини, про непередбачені наслідки порушення суспільних умовностей, про дилетантизм у мистецтві, про відсутність енергії й сильних страстей у сучасного людини й проч., що створюють у цілому відчуття трагічності життя

Оповідач у романі всюдисущий і знає майже все про своїх персонажів, для нього не існує тимчасових і просторових границь, тому він може поглибитися в історію роду своїх героїв або розповісти про те, як зложилися їхні долі надалі. Він максимально наближений до автора, що, як відомо, використовував у романі переказу своєї сім'ї, зобразив час своєї молодості, рідні місця. Автор творить свій художній мир, відмінний від реального, котрий втілює його подання про життя й характер сучасної людини. Ця особливість роману була відзначена сучасниками. Як помітив Д. Писарєв, "в "Дворянському гнізді" був простежений весь процес внутрішнього життя й розвитку нашого суспільства" ("Дворянське гніздо. Роман И. Тургенєва. 1859"). Питання, підняті письменником у цьому романі, однак, не втратили своєї актуальності й у наступні епохи, підтверджуючи слова Ф. М. Достоєвського: "Дворянське гніздо" Тургенєва є добуток вічне" (Щоденник письменника, 1876, лютий).

У повісті переважає опис, вона тяжіє до монологичности. Згідно В. В. Кожинову, "роман тяжіє до освоєння дії, повість - буття; вона більше епична"24 . Епічність позначається не тільки в особливостях оповідання й опису, але й у побудові діалогів