Незважаючи на досить пізніше відкриття мегленорумин у лінгвістиці, вони становлять великий інтерес із наукового погляду. Проблема походження арумин викликала живу полеміку серед учених і залишається неостаточно вирішеної. Дві основних і протипоставлених один одному концепції по даному питанню належать румунським лінгвістам О.Денсусяну й С.Пушкариу. Теорія останнього була підтримана й расширенна в роботах Т.Капидана.

Перед тим як перейти до характеристики цих теорій, необхідно відзначити, що мегленорумини були відкриті для науки німецьким лінгвістом Г.Вейгандом, що вперше вказав, що їхня мова являє собою окремий діалект у рамках румунської єдності. Він висловив дві думки по цьому питанню. По-перше, німецький романіст висловив ідею про те, що мегленорумини є нащадками влахов, які разом з болгарами наприкінці XII-Го століття заснували влахо-болгарська держава. Потім він сприйняв ідею Жиречека, по якій мегленорумини нібито є нащадками печенігів, переселених у Меглен візантійським імператором Олексієм Комненулом після 1901 року, а згодом романизованних. Така романізація могла відбутися тільки за умови численності румун. У концепції Вейганда ці дві ідеї не суперечать один одному, але взаимодополняют одна іншу: влахи, які денаціоналізували печенігів могли бути предками сучасних мегленорумин, нащадків тих влахов, які утворили влахо-болгарська держава кінця XII-Го століття

О.Денсусяну розглядав мову мегленорумин у якості дакоруминского поддиалекта. Це підпорядкування мегленоруминского дакоруминскому діалекту відповідає його гіпотезою про те, що мегленорумини являють собою “древню дакоруминскую колонію на македоноруминской території”. Таким чином, на думку цього лінгвіста, мегленорумини мають северодунайское походження. Аргументацію своєї теорії Денсусяну здійснює опираючись винятково на дані лінгвістичного аналізу, а саме на підставі серії збігів між мегленоруминским і дакоруминским діалектами, які протиставляють їх аруминскому. От деякі з таких збігів:

- збереження дифтонга au : мгл. dauk - друм. adaug (арум. adaugu);
- еволюція губного d у z у лексиці латинського походження: мгл. uzoi - друм. auzii (арум. dz: avdzii);
- еволюція i і d у j у лексиці латинського походження: мгл. zoc, zut - друм. joc, ajut ( в арум. dz: adzok, adzut):
- збереження в мегленоруминском губних p, b, v, m перед i, як у більшості випадків у дакоруминском на противагу аруминской палаталізації в такому разі: мгл. per, pert; bine, zber; vin, vis; durmire, mik - друм. pier, pierd; bine, zbier; vin, vis; durmire, mic (арум. k'er, k'erdu; g'ine, zg'er; yin, yis; durn'ire, n'ik);
- наявність вокатива на -ule у мегленоруминском і дакоруминском і відсутність такого в аруминском: мгл. lupuli - друм. lupule;
- аналогичность структури числівника “20” у мегленоруминском і дакоруминском, що відрізняється від аруминского: мгл. daozots - друм. douazeci (арум. yingits) і т.п.

Крім того, існує значна кількість слів, загальних для мегленоруминского й дакоруминского й не зустрічаються в інших діалектах:

мгл. друм. арум.
antsileg
arzint
drum
floari
friguri
frik
kriel
lek
mos
nas
pimint
skimp
timp
trimet
utsit
vink inteleg
argint
drum
floare
friguri
frig
crier
leac
mos
nas
pamint
schimb
timp
trimet
ucid
inving (prindu, duk'escu)
(asime)
(kale)
(lilitse)
(hiavro)
(coare)
(moduo, minte)
(yatrie)
(aus)
(nare)
(loc)
(aleksesku)
(k'ero, an)
(pitrek)
(vatom)
(nik'isesku) і ін.

Зіставлення мегленоруминского з іншими діалектами приводить Денсусяну до висновку про те, що мова мегленорумин “близький дакоруминскому й у деяких випадках истроруминскому”. На підставі цього він думає, що мегленоруминский “швидше за все являє собою діалект дакоруминского, чим аруминского, іншими словами дакоруминское прислівник, перенесений на південь македоноруминской території.”

Повернувшись до теми походження мегленорумин через майже двадцять п'ять років, у зв'язку з рецензуванням монографії Т.Капидана, присвяченої цьому діалекту й населенню, на ньому мовцеві, О.Денсусяну підтверджує свою ідею в новій формі:
“...Фундаментальні елементи цього говору відсилають нас до дакоруминскому - мова йде не про дрібні подібності й формальну близькість двох прислівників...але про цілий ряд особливостей, що вказують на ідентичний основний фонд, на явну єдність розвитку до певної епохи. Ніщо не суперечить тому, щоб ми розглядали мегленитское прислівник інакше, як мова групи дакорумин, що відділилися від основної частини румунського населення”.

Більш того, О.Денсусяну доповнює свою теорію новими деталями й аргументами. До збігів, названим раніше, він додає ще два, надаючи їм особливе значення: мгл. scant, “scaun” - друм. sca(u)nt “scaun”, мгл. aric “curte” (

Теорія О.Денсусяну щодо походження мегленорумин не знайшла своїх прихильників. Проти її виступили Т.Капидан і А.Прокопович, які вказали на слабкі місця а аргументаціях Денсусяну. Багато хто зі збігів, розглянутих їм, є в дійсності паралельними новотворами, найчастіше досить пізніми. Крім того, якщо, опираючись на наявність тут слова scand, в истроруминском skant, а в мегленоруминском skant, уважати исторорумин і мегленорумин нащадками
дакорумин з Бихора, як пояснити відсутність у мові в мегленорумин ротацизму? Відомо, що в діалекті Бихора, як, втім, і в сусідньому йому регіоні Заппадних Румунських гір , є в наявності ротацизм.

Теорія, протилежна гіпотезі Денсусяну, була запропонована С.Пушкариу. Її пізніше підхопив і збагатив новими даними Т.Капидан.

У концепції С.Пушкариу мегленорумини мають южнодунайское походження. Вони належать групі румунів з півдня Дунаю, названої їм “східними румунами”, у яку входять по своєму походженню й арумини (протипоставлені истроруминам, що входить у групу “західних румунів”). Територія проживання цих румунів у період загальрумунської мови розташовувалася на півночі від лінії Жиречека, між Дунаєм і Балканами, де проживали й предки арумин. У такий спосіб і мегленорумини не є автохтонним населенням у місцях сучасного проживання

Загальне походження мегленорумин і арумин підтверджується деякими лінгвістичними рисами мегленоруминского, ідентичними деякою мірою аруминским. С.Пушкариу приділяє особливе значення чотирьом з них:

- велярний c перед e, i переходить в t: арум., мгл. ter < лат. coelum; - велярний g перед e, i переходить в d (у мегл. d>z ) : арум. fudi, мгл. fuzi < лат. fugit;
- збереження n в una < лат. una, неопр. артиклі (арум., мгл. una feata), арум. gran, мгл. gron < лат. granum;
- палаталізація n перед i-фінальним: арум., мгл. oamin', bun', арум. tu adun', мгл. tu dun' і т.д.

Перераховані особливості присутні тільки в латинських елементах румунської мови, звідки треба висновок про те, що всі вони з'явилися до початку контакту румун зі слов'янами. Вони являли собою регіональні риси загальрумунської мови на північному сході Балканського півострова, де проживали “східні румуни”, предки сучасних арумин і мегленорумин.

Теорію С.Пушкариу підхопив в основних її рисах Т.Капидан. Він відзначив, що особливості, що зближають мегленоруминский з аруминским, якісно й кількісно більше значимі, чим риси, загальні для мегленоруминского й дакоруминского. Ті лінгвістичні явища, які розглядав Пушкариу, достатній для доказу виходу мегленорумин з тої ж території, на якій формувався й діалект арумин. Висновок, що робить Т.Капидан, полягає в тому, що мегленорумини “повинне бути проживали колись на території, населеної південними румунами”

Подібності між мегленоруминским і дакоруминским діалектами, наведені О.Денсусяну як підтвердження своєї гіпотези про північно-дунайське походження мегленорумин, розглядаються Т.Капиданом як вторинні, що не мають особливого значення. Вони пояснюються тим фактом, що предки сучасних мегленорумин продовжували проживання на північному сході Балканського півострова до XII-Го або XIII-го століть, тобто перебували в контакті з дакоруминами й майбутніми истроруминами вже після відділення від цієї спільності арумин. На підставі загального для мегленоруминского діалекту фонетичного явища - переходу a,i в o (в mona, ponza і т.п.) - Т.Капидан намічає шлях, по якому предки цієї групи румун переміщалися до Меглена. Перейшовши через Балкани, вони на тривалий час зупинилися в західній частині Родопів, де сусідили з болгарами, з мови яких і запозичили вищеописане фонетичне явище, що не є присутнім у жодному іншому з болгарських говорів