Тема війни невичерпна. З'являються всі нові й нові добутки, які знову й знову змушують повернутися до вогненних подій більш ніж п'ятдесятилітньої давнини й побачити в героях Великої Вітчизняної те, що ми ще недостатньо зрозуміли й оцінили. На рубежі п'ятидесятих-шістдесятих років з'явилася ціла плеяда добре відомих сьогодні читачам імен: В. Прочан, А. Ананьев, В. Биків, А. Адамович, Ю. Бондарев...

Творчість Юрія Бондарева завжди було драматично й драматургично. Найтрагічніша подія ХХ століття – війна з фашизмом, неизбивная пам'ять про неї – пронизує його книги: «Батальйони просять вогню», «Тиша», «Гарячий сніг», «Беріг». Юрій Васильович належить до того покоління, для якого Велика Вітчизняна стала першим життєвим хрещенням, суворою школою юності. Основою творчості Юрія Бондарева стала тема високого гуманізму радянського солдата, його кревної відповідальності за наш сьогоднішній день. Повість «Батальйони просять вогню» була опублікована в 1957 році. Ця книга, як і наступні, немов би логічні продолжающие її («Останні залпи», «Тиша» і «Двоє») принесли авторові широку популярність і визнання читачів

В «Батальйонах...» Юрієві Бондареву вдалося намацати свій власний плин у широкому літературному потоці. Автор не прагне до всеосяжного опису картини війни - він закладає в основу добутку конкретний бойовий епізод, один з багатьох на полях боїв, і населяє свою повість зовсім конкретними людьми, рядовими й офіцерами великої армії

Образ війни в Бондарева грізний і жорстокий. І події, описані в повісті «Батальйони просять вогню», глибоко трагични. Сторінки повести повні високого гуманізму, любові й довіри до людини. Ще тут Юрій Бондарев почав розробляти тему масового героїзму радянського народу, пізніше вона одержала найбільш повне втілення в повісті «Гарячий сніг». Тут автор розповів про останні дні Сталінградської битви, про людей, на смерть фашистів, що встали на шляху. В 1962 році опублікований новий роман Бондарева – «Тиша», а незабаром – його продовження, роман «Двоє». Герой «Тиші» Сергій Вохминцев тільки що повернувся із фронту. Але він не може стерти з пам'яті відзвуки недавніх боїв. Учинки й слова людей він судить найвищою мірою - мірою фронтової дружби, бойового товариства. У цих нелегких обставинах, у боротьбі за твердження справедливості міцніє цивільна позиція героя

Згадаємо добутки західних авторів (Ремарк, Хэмингуэй) - у цій літературі постійно звучить мотив відчуження вчорашнього солдата від життя сьогоднішнього суспільства, мотив руйнування ідеалів. Позиція Бондарева в цьому питанні не дає приводів для сумнівів. Його героєві спочатку теж нелегко входити в мирну колію. Але Вохминцев не зрячи пройшов сувору школу життя. Він знову й знову, як і герої інших книг цього письменника, затверджує: правда, який би гіркої вона не була, завжди одна