Багато моїх друзів уважають, що читання віршів - нецікаве, «девчоночье» заняття. Але я з ними не згодний. Адже саме поети допомагають нам бачити навколишній світ по-новому, свіжо, зауважувати незвичайне у звичних, повсякденних речах. Я дуже люблю вірші А. А. Блоку. Багато хто з них великий російський поет присвятив красі рідної природи:

  • Гроза пройшла, і гілка білих троянд
  • У вікно мені дихає ароматом...
  • Ще трава повна прозорих сліз,
  • И грім удалині гримить розкатом

Мені здається, що тільки наділений особливим дарунком людин може настільки яскраво й барвисто передати за допомогою мови побачене. У поезії Блоку картини природи чарівним образом оживають: чується, як «під мостом співає вода» і «завмирає пісня жниці» удалині, бачиться, як ангел піднімає «у висоту зірку зелену одну» і блищить над гаєм «червоний диск місяця». З почуттям глибокої любові й ніжності оспівує поет красу своєї землі:

  • Останні промені заходу
  • Лежать на поле стислого жита
  • Дрімотою рожевої обійнята
  • Трава некошеної межі

Коли читаєш ці рядки, серце наповнюється умиротворенням. Так і хочеться піти раді А. Блоку:

  • Забудь турботи й суми
  • Умчися без мети на коні
  • У туман і. лугові далечіні,
  • Назустріч ночі й місяцю!