Недавно на позакласному читанні ми читали «Життя й дивні пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка, описані їм самим». Мені дуже сподобалася ця книга. У ній Крузо потрапив на незаселений острів і багато років жив там на самоті. Його життя на острові була повна позбавлень і страждань. Але завдяки його прагненню вижити й працьовитості, вона все-таки дожив до того дня, коли його зміг підібрати корабель

Зараз по телебаченню показують програму «Останній герой». Коли я в перший раз побачив неї, те ніяк не міг зрозуміти, як люди додумалися до такого сценарію. А виявляється, що це вже було описано знаменитим письменником Дефо. У цій передачі люди теж живуть на незаселених островах і змагаються за звання «Героя». Вони намагаються бути схожими на Робинзона, харчуються тим, що самі піймають або знайдуть, живуть у куренях, які самі будують. Але однаково їм набагато легше, ніж Робинзону. Адже він був довгий час зовсім один! Йому навіть словом було перемовитися не з ким. А вони все-таки в компанії, і тим більше завжди знають, що якщо щось трапиться, то їх урятують, тому що за ними спостерігають телекамери

Після прочитання книги про Робинзона Крузо я теж мрію спробувати свої сили в конкурсі «Останній герой», коли виросту, звичайно. Я вже почав готуватися до цього конкурсу. Займаюся спортом, на дачі намагаюся побудувати курінь як у Робинзона, разом з татом ходжу на полювання й риболовлю. І рибу ми ловимо не на вудку, а ціпком або руками. У мене вже виходить

И навіть якщо мені не вдасться брати участь у конкурсі «Останній герой», те всі, чому я зараз учуся, думаю, придасться мені надалі й у житті. Адже ніхто не знає, які випробування запропонує нам життя. Потрібно бути до всьому готовим. Тому я ще й ще раз перечитую влітку «Пригоди Робинзона Крузо» і намагаюся вчитися на його помилках, щоб у майбутньому не зробити їх самому

У відомому романі "Подорож Гулливера" Джонатан Свифт у вигляді казки, але гостро, сатирично описав життя, що його оточувала. "Подорож Гулливера" - це оповідання про сучасну для письменника Англії в алегоричній формі. Свифт відкрито показав, якими в дійсності є король, парламент, мораль і звички представників вищого суспільства. Сучасники побачили в описі вигаданої країни Лилипутии безліч тонких натяків на англійську громадськість початку XVIII століття. Наприклад, читачі легко вгадували у війні між Лилипутией і Блефуску напружені відносини між Англією й Францією, у ліліпутському імператорі - короля Георга I, а також багатьох відомих діячів Англії того часу

Свифт видумав маленьку країну, щоб легше було показати недосконалість державних підвалин Англії

Свифт як письменник-просвітитель заявляє, що сучасна йому Англія - далека від ідеалу держави. Він зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування. Крізь фізичну уменипенность цих людишек гостріше проступають їхня жорстокість, підступництво й ситий достаток собою. Ці риси характеру цілком відповідають імператорам і міністрам. Наприклад, на високі пости в Лилипутии призначаються ті претенденти, які виграють у змаганнях танців на канаті, а не ті, хто чесний, доблесний і честолюбний. Автор дуже вміло порівнює ліліпутську політичну партію з лідерами англійської партії. Політики розрізняються між собою лише висотою каблуків, зате ведуть жарку боротьбу один з одним. Ще одна пародія присутня в цій частині "Подорожі Гулливера" - висміювання протестантської й католицької церков. Вони вподібнюються сектам, які сперечаються, з якої сторони розбивати яйце

Гулливер, потрапивши в Лилипутию, відразу ж капітулює: не пручається, дозволяє закувати себе в ланцюзі, розмовляє чемно, змінює голову перед імператором. Але будь-яка влада не є справедливою. Гулливера обвинувачують у зраді, і ліліпутське правосуддя виносить вирок - засліпити Людини-Гору. Гулливеру вдається бігти. Свифт підкреслює, що людина, що скорився обставинам, перетворюється в духовного ліліпута

Це стосується навіть обдарованих людей. До кінця подорожі Гулливер доходить висновку, що герої людства - це ті, хто бореться з тиранією: "З найбільшим задоволенням я зупиняв погляд на людях, які знищували тиранів і узурпаторів, і на ті, хто звільняв пригноблений і обманутий народ".

Ніхто так строго, як Свифт, не критикував пороки тих, хто править миром. Але письменник не бачив тої сили, що могла б перебороти тягу до зла й насильства. Великий сатирик бачив зубожіння рідної Ірландії й вірив у простий народ, у його розум, чесність, енергію. У сучасній Ірландії все відбувається "не по Свифту", але це вже інша історія