А. Н. Островського, автора численних п'єс про купецтво, творця репертуару для російського національного театру по праву вважають «співаком купецького побуту». І сидить він, виліплений різцем скульптора Андрєєва, у входу в Малий театр, і нагадує нам про минуле, про темний, страшному й одночасно смішний світ своїх численних героїв: Глумових, Болинових, Подхалюзиних, Диких і Кабанових.

Зображення миру московського й провінційного купецтва, з легкої руки Добролюбова названого «темним царством», стало головною темою творчості Островського. Не склала виключення й драма «Гроза», що вийшла із друку в 1860 році

Сюжет п'єси досить простий і типовий для того середовища й епохи: молода замужня жінка Катерина Кабанова, не знайшовши відгуку своїм почуттям у чоловіку, полюбила іншої людини. Мучимая каяттями совісті й не бажаючи прийняти мораль «темного царства» («Роби, що хочеш, аби тільки все шито так крите було»), вона зізнається у своєму по-

ступці всенародно в церкві. Після . цього визнання життя її стає настільки нестерпної, що вона кінчає життя самогубством

Образ Катерини є самим яскравим образом у п'єсі Островського «Гроза». Добро-любов, докладно аналізуючи образ Катерини, назвав її «променем світла в темному царстві». Безтурботно протікало життя Катерини в рідному домі. Тут вона почувала себе «на волі». Жила Катерина легко, безтурботно, радісно. Дуже любила свій сад, у якому часто гуляла й любувалася квітами. Згадуючи про своє життя в рідному будинку, вона говорить; «Я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі. Маменька в мені душі не сподівалася, наряджала мене як ляльку, працювати не примушувала, що хочу, бувало, то й роблю».

Катерина відрізняється від всіх представників «темного царства» глубиною почуттів, чесністю, правдивістю, сміливістю, рішучістю. Вона зберегла всі прекрасні риси російського характеру. Це чиста,. щира, гаряча натура, відкрита душа, що не вміє обманювати. «Обманюва-те я не вмію; зникну-те нічого не можу», - говорить вона Варварі, що затверджує, що все в їхньому будинку тримається на обмані. Варвара називає нашу героїню якийсь «мудрованої», «дивовижний». Але Катерина - сильна, рішуча, вольова натура. Вона з дитинства була здатна на сміливі вчинки. Катерина дуже любить природу, її красу, а також російські пісні. Тому мовлення її - емоційна, захоплена, музична, співуча - перейнята високою поезією й іноді нагадує народну пісню

Виховуючись у рідному будинку, Катерина прийняла всі вікові традиції своєї сім'ї: покірність старшим, релігійність, дотримання звичаїв. Вона ніде не вчилася й любить слухати оповідання мандрівниць, прочанок, серйозно сприймаючи всі їхні релігійні забобони; це й змусило Катерину сприймати свою любов до Бориса як страшний гріх, від якого вона намагається й не може піти

Потрапивши в нову сім'ю, де все перебуває під владою жорстокої, суворої, грубої, деспотичної Кабанихи, Катерина не знаходить співчутливого відношення до себе. Мрійлива, чесна, щира, доброзичлива до людей, вона дуже важко сприймає гнітючу атмосферу цього будинку. Поступово життя в будинку Кабанихи, що постійно ображає людське достоїнство Катерини, стає для молодої жінки нестерпної. У її душі починає зароджуватися глухий протест проти «темного царства», у якому вона не знайшла щастя, волі й незалежності. Змучена й страждаюча, Катерина кінчає життя самогубством, доводячи тим самим свою правоту, моральну перемогу над «темним царством».

Добролюбов, даючи оцінку образу Катерини, писала: «От щира сила характеру, на яку у всякому разі можна покластися! От висота, до якої доходить наше народне життя у своєму розвитку!».

Те, що вчинок Катерини був типовий для свого часу, підтверджує й той факт, що в Костромі стався аналогічний випадок у сім'ї купців Кликових. І довго після цього артисти, що виконують головні ролі в п'єсі, гримувалися так, щоб у них можна було побачити подібність Скликовими.