Мета: ознайомити старшокласників із життям і творчістю, громадянською й життєвою позицією Олеся Гончара, з’ясувати роль митця в духовному відродженні нації; учити добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати мовлення, допитливість, уміння зіставляти факти, робити висновки; виховувати активну громадянську позицію.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: фотовиставка про життя і творчість О. Гончара, експозиція творів митця, епіграф.

Художник приречений на саморозп’яття в ім’я

Наближення людини до свободи, істини, краси і добра.

Для цього йому доводиться переживати не лише свою власну долю,

А й долю тих, до кого він звертається словом.

Переживати долю людини, народу, людства.

М. Жулинський

Перебіг УрОКУ

І. МотиваціяНавчальноїДіяльності. ПовідомленняТемиЙМетиУроку

Є в долі кожної нації люди, яким відведено роль її творців, провідників. Імена цих людей записані в книгу історії кожного народу, вчинки їхні великі, непідвладні ні часові, ні злому слову. Час тільки знімає облуду з людських очей, і тоді вони починають розуміти велику силу Генія. До таких людей, геніїв нашої історії й культури, належить Олесь Терентійович Гончар.

Наш урок хочеться розпочати словами Миколи Жулинського: «Митець не має повної влади над собою. Творчий процес — це


Завжди вихід за межі свого «я» з єдиною метою: досягти абсолютної свободи самовираження, а отже, звільнитися від земного, обтя-женого реаліями буття, заперечити себе гріховного і утвердити себе божественного, очищеного духовно від скверни та зла. Художник приречений на саморозп’яття в ім’я наближення людини до свободи, істини, краси і добра. Для цього йому доводиться переживати не лише свою власну долю, а й долю тих, до кого він звертається словом. Переживати долю людини, народу, людства». По-різному письменник увіходив у життя кожного з нас, але прийшов назавжди зі своєю долею й долею героїв, зі своїм світлом, з болем, а головне… з правдою у всіх її проявах. Тож поговорімо сьогодні про те, хто для нас є Олесь Гончар, та яке значення його творів у нашому житті.

Іі. ОпрацюванняНавчальногоМатеріалу

1. слово вчителя

(загальна характеристика прози ІІ половини ХХ ст.)

Щоб збагнути художній світ творів О. Гончара, необхідно усвідомити, які події суспільного життя впливали на світовідчуття письменника, які тенденції розвитку в літературі були наявні в цей період.

1956 р. суспільство засудило сталінізм і його звірства, було звільнено з таборів мільйони засуджених, зокрема й тих українських письменників, які там вижили. У літературу повертаються імена майстрів «розстріляного Відродження» — Миколи Куліша, Михайла Зерова, Григорія Косинки, Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника та інших. Починається реабілітація особистого, народного, національного в літературі 60-х рр. ХХ ст. Піднялася «залізна завіса», яка розділяла СРСР і Захід. Суспільство намагається надолужити втрачене: засвоюються нові мистецькі ідеї, осмислюється зроблене митцями Заходу в попередні десятиліття. Пожвавлюється перекладацька справа. «Відлига» породила ілюзії й сподівання на нове духовне відродження. В аморфній душі безликої людини проростало й міцніло відчуття українськості — просвітлене, радісне, глибинне. Відродження зрусифікованих душ ішло ніби спонтанно, але прискорено, усвідомлено.

У прозі другої половини 50-х рр. ХХ ст. йде процес «реабілітації» людини й водночас героя, бо в попередні десятиліття радянські письменники писали не про окрему особистість, її щоденне буття, а про маси, масштабні історичні події, які змінювали обличчя світу.


Утверджуючи ідеали добра, правди, краси, справедливості, лірико-романтична проза виразно акцентувала увагу на позитивному героєві, носієві ідеалу — простій людині, як правило, безкомпромісній, духовно багатій, високій у прагненнях, що немовби вгамовує одвічну тугу за людиною, яка не гнеться під тягарем життя, а навпаки — випростовується на повен зріст. У річниці її постали романи Олеся Гончара «Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «циклон», «Твоя зоря»; Михайла Стельмаха «Правда і кривда», «Дума про тебе», «Чотири броди».

Наприкінці 50-х — у першій половині 60-х рр. ХХ ст. інтенсивно розвивається лірична проза. Головний її інтерес зосереджувався на почуттєвому світі героя. Емоційний спалах, «картинка» настроїв, освітлений внутрішнім світлом пейзаж — усе це привертало увагу прихильників ліричної прози. Є. Гуцало широко використовував у своїй творчості цей жанр. У ліричній прозі застосовується персонажна оповідна стратегія: автор відходить на другий план, вивільняє місце героєві, який сповідається перед читачем. Тому на всьому лежить відсвіт героя — його світобачення, світорозуміння.

У 60-х — 70-х рр. ХХ ст. активізується конкретно-аналітична проза, яка культивувала психологічний аналіз. Герой розвивався за власною логікою характеру, був непрогнозованим і часом чинив опір авторові (аж до бунту), бо мав свій погляд на суспільний розвиток. Усе мало бути так, як у житті — це основне гасло прози цього спрямування. Яскравими представниками такого роману є Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Юрій Щербак та інші.

У 70-х рр. ХХ ст. активно розвивається химерна проза. Найбільшого розголосу набули романи Василя Земляка «Лебедина зграя», Володимира Яворівського «Оглянься з осені», Євгена Гуцала «Позичений чоловік…»; повісті Володимира Дрозда «Ирій» та «Самотній вовк», написані в цій стильовій манері.

Основними ознаками такої прози є «химерне» мислення, якому притаманні часопросторові зміщення, метаморфози з героями, відверті алогізми: тут герой може природно перетворитися на їжачка, груші — вирости на вербі, а домовичок — сидіти серед людей у хаті й грітися на жердині. Не чужі їй емоційність, експресивність письма, напівфантастичність образів.

Українська література в другій половині 50-х — 80-х рр. інтенсивно культивує історичну прозу. Визнання читача дістали романи Семена Скляренка «Володимир», «Святослав», Романа Іваничука «Мальви», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю»,


«Черлене вино»; Романа Федоріва «Жбан вина», Юрія Мушкетика «Яса», Івана Білика «Меч Арея», «Похорон богів» та інші.

2. Виступи старшокласників

(Учням заздалегідь були запропоновані теми виступів.)

Виступ 1

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р., за свідченням старшої сестри, у робітничому селищі Ломівці в Дніпропетровську, хоч офіційно місцем народження вважається слобода Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Коли йому було два роки, померла мати. Виховувала Сашка бабуся, доброта й сердечність якої зігріли дитинство майбутнього письменника, навчили любити людей. «У її лагідній людинолюбній натурі», в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятково чуйна до чужого горя жінка своєю широкою людяністю стоїть для мене поряд із тими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхню діяльність справжніми гуманістами», — так високо підносить Олесь Гончар цю неписьменну жінку, яка стільки значила в його житті. Мабуть, тут треба шукати коріння, зачатки того гуманізму, людинолюбства, уміння побачити в най-звичайнісінькій, простій, на перший погляд, людині незмірну глибину думки та почуття, красу душі, світлість розуму — утілення справжньої народності характеру, які притаманні творам Олеся Гончара. Більше того, саме звідси, мабуть, і ота надзвичайна чутливість, яка дозволяє йому побачити, відчути те, що більшість людей просто не помічає, і багатство уяви, й образність мислення. «Я пригадую, як захоплювали дитячу уяву її пристрасні розповіді — поетичні видіння набожної жінки, — ділиться спогадами про бабусю Олесь Гончар. — Без неї, певно, я не став би письменником».

У сім’ї був шевченків «КОБЗАР», над яким «бабуся й тітки проливали сльози», коли малий Сашко читав його вечорами. А невдовзі в життя хлопця прийшли й інші митці слова — Панас Мирний, Іван Франко, Леся Українка, Степан Васильченко, радянські письменники — Андрій Головко, Григорій Косинка.

Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець 20-х — початок 30-х рр., позначених героїкою перших п’ятирічок, індустріалізацією країни, колективізацією села, яке жило тоді бурхливим життям, шукаючи нових шляхів, часом помиляючись, але


Невтримно простуючи вперед. Олесь Гончар навчається в Бреусів-ській семирічці, стає комсомольцем, бере активну участь у суспільному житті: «Ми відчули всю радість високих обов’язків, ми починали жити на високих температурах невщухаючого бою і безмежно пишалися тим, що ми є помічниками великої більшовицької партії», — згадує О. Гончар.

Писати Олесь починає ще з дитинства. Насамперед, очевидно, через природне мистецьке обдарування, а також під впливом славних своїх попередників. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови й літератури, який зумів прищепити «палку любов до рідного слова, красного письменства». До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, якого до того називали Сашком.