Мета: допомогти учням усвідомити еволюцію творчості

Письменника від стилю розповідного реалістичного до метафоричного, імпресіоністичного; дати поняття про імпресіонізм у літературі й образотворчому мис­тецтві, про психологічну новелу; визначити пробле­матику новели, особливості її композиції, розкрити символічні образи й образотворчі засоби; розви­вати образне мислення, уміння сприймати худож­ній текст у його єдності з життям.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: таблиці «Intermezzo», «Новела», картини худож-ників-імпресіоністів, запис Четвертої симфонії Бет-ховена (друга частина, адажіо); Концерт № 6 Ві-вальді для скрипки з оркестром, уривок з поезії І. Франка «Лісова ідилія».

ХІД УРОКУ

І. ОрганізаційнийМомент Іі. МотиваційнийЕтап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Актуалізація опорних знань і власного досвіду

Усні роздуми «Я не агаву змалював, а своє життя».

3. Читання напам’ять заздалегідь підготовленим учнем початку казки «Хо» (на тлі запису лісових звуків)

4. Слово вчителя

Щойно завдяки неповторному майстрові слова Михайлові Ко­цюбинському ми побували у вранішньому лісі, «побачили» пере­ливи природних світлотіней, почули «голосне щебетання» птаства.


Це засвідчує надзвичайну поетичність художнього письма М. Ко­цюбинського. У його творах, зовнішнє життя, тобто події, часто поступаються внутрішньому — життю душі й серця. Саме це буде предметом нашої розмови на сьогоднішньому уроці.

• Чи можна самотність уважати ліками душі?

• Які методи використовуєте ви, коли хочете зняти напругу, скинути втому?

• Сьогодні ми пересвідчимося ще й у тому, як може впливати природа на стан людини.

III. ОголошенняТемиУроку, Цілевизначення

IV. ОпрацюванняНавчальногоМатеріалу

1. Виступ учня

Звучить доповідь про результати дослідження художнього стилю письменника (випереджальне завдання на основі досвіду попереднього уроку).

Стиль М. Коцюбинського досліджувало багато знавців літера­тури. Він відрізняється від художніх почерків багатьох письмен­ників. Митець керується власною інтуїцією, сутність буття осягає за допомогою уяви й тих відчуттів, що перебувають поза сферами раціонального, зосереджується на індивідуальності, її внутріш­ньому світові. Об’єктом зображення стає не світ, а суб’єктивні враження від нього.

Цікавим є літературознавчі міркування сучасного відомого письменника Валерія Шевчука, який простежує рух творчості Ми­хайла Коцюбинського від «етнографічно-реалістичного письма» до «письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного». У реалістичній манері написані оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною». Але вже в змісті цих творів є тонке проникнення в психологію героя, рельєфні малюнки природи, її одухотворення, хоч стиль нагадує оповідну манеру І. Нечуя-Левицького і плавну течію мови Па­наса Мирного.

Валерій Шевчук пише, що докорінно змінилася манера письма М. Коцюбинського в 1900-1902 рр., коли, за визначенням акаде­міка Єфремова, письменник знаходить сам себе і стає тим незрів­нянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм».

2. Слово вчителя

Терміни «реалізм», «етнографія», «романтизм» вам відомі. «Intermezzo» — слово пейзажне. Походить воно від французького


Ітргеззіоп — враження. Імпресіонізм як митецький напрям ви­ник у французькому живописі в ХІХ — на початку ХХ ст. і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

Тобто імпресіоністам було важливо простежити, як людська душа відгукається на добро і зло, красу і потворність, на будь-які події.

Риси (ознаки) імпресіонізму (пояснення за таблицею, запис у зошиті).

Риси імпресіонізму

• Психологізм у змалюванні персонажів;

• прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєві враження;

• особливий лаконізм прози;

• ритмічність;

• багатство відтінків у змалюванні дійсності;

• збільшена увага до кольорів і звуків, до яскравих деталей;

• одночасна відмова від великих соціальних проблем.

Основне завдання — витончене відтворення суб’єктивних вра­

жень, мінливих відчуттів і переживань без заглиблення в їх суть.

Представники в малярстві — К. Моне (назва «імпресіонізм» утвердилася після появи картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця» в 1873 р.), К. Піссарро, О. Бенуар; український художник М. Бу-рачек, картина «Овини».

Представники в літературі — брати Конкури, К. Гамсун, А. Че-хов, І. Бунін.

В українській літературі імпресіоністичне письмо властиве творам В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Ко­синки.

(Учитель демонструє кілька картин вищеназваних худож­ників.)

3. Літературне дослідження

Зачитати початок новели «Лялечка». Знайти виразні ознаки імпресіоністичного письма.

4. Підсумок відповідей учителем

Така зав’язка в новелі «Лялечка» дала привід І. Франкові ска­зати про М. Коцюбинського, що це «наскрізь новочасний пись­менник»,— у глибокому проникненні в природу і через неї пере­дачі людських почуттів. І. Франко писав про «нову генерацію» письменників, до яких належав М. Коцюбинський: «Вони, так


Сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магіч­ною лампою, освічують усе окруження». Отже, йшлося про новий стиль — імпресіонізм і новий жанр — психологічну новелу.

Однак не слід уявляти собі, що письменник вирішує писати в тому чи іншому стилі, як писати — йому підказує серце.

Митець поєднує елементи різних стилів і при цьому залиша­ється самим собою. Ми помічаємо риси стилю тільки при худож­ньому аналізі. Читаючи твір, ми насолоджуємося його красою.

5. Робота над новелою «Іпіегтегго»

• Яке враження справила на вас новела?

• Який твір називаємо новелою? Які її ознаки?

Новела — невеликий розповідний твір про незвичайну жит­тєву подію з несподіваним закінченням. Ознаки:

• глибокий психологізм;

• лаконізм;

• несподівана кінцівка.

Проблемне запитання. На початку твору дано перелік незви­чайних дійових осіб. Можливо, за жанром це драматичний твір? Доведіть свою думку.

• Яке ж значення має перелік дійових осіб? (Алегоричні дійові

особи несуть важливе смислове навантаження, дають змогу

глибше зрозуміти автора, ідейний пафос твору.)

Повідомлення учнів про життєву

Основу новели «Іпіегтегго»

1-ше повідомлення. Новела «Intermezzo» написана М. Коцю­бинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюремне переповнення вчорашніми правдошукачами, поліція й жандарми чинили розправи — вішали, стріляли, били. М. Ко­цюбинський у листі до М. Чернявського пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи все те на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас» (18 листопада 1905 р.).

На утриманні М. Коцюбинського була сім’я. Позичку, яку він узяв у банку для придбання садиби в Чернігові, так і не зміг сплатити до кінця свого життя. Матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав


Таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського одержували на­багато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться про­падати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Со­ромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб — писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю… Доведеться пропасти».

Украй виснажений службою, політичними обставинами, знеси­лений хворобами, Михайло Михайлович мріє про відпочинок.

2-ге повідомлення. У цей складний час він переживає ще й осо­бисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Свою дружину Віру Устимівну Дейшу він дуже любив. Про це свідчать листи до неї з Криму, коли працював у філок­серній комісії: «Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієш,— пише М. Коцюбинський до дружини.— Твої листи для мене — поло­вина життя. От і нині дістав листа од тебе — і так мені добре, так легко і весело».

Від щасливого шлюбу народилося четверо дітей. Михайло Ми­хайлович дуже любив свою сім’ю, але й багато мав від неї: «Усе було пристосоване для того, щоб «таткові»… було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями,— пише М. Чер-нявський, письменник і приятель родини.