Та за словами Аркадія Утєвського, лікаря М. Коцюбинського, «не варто нічому дивуватися, адже він був живою людиною і ніщо людське не було йому чуже».

Почуття до Олександри Аклаксіної, молодої співробітниці ста­тистичного бюро, було ні мимовільним захопленням, ні грою в по­чуття. Воно заволоділо ним, його серцем і думками. Але в найкри-тичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім’єю й коханою жінкою, М. Коцюбинський сказав: «Я не залишу сім’ю, якщо навіть доведеться переступити через себе». Відмов­лятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце. Та від цього воно боліло ще силь­ніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Виснаження нервової системи привело до того, що письмен­ник не міг працювати. Йому здавалося, що люди, яких бачив, вимагають, щоб він показав світові свої страждання: «Мене вто­мили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створення, кричать, метушаться і смітять». Лікар порадив пись­менникові відпочити на лоні природи.


Справжнім порятунком стали кононівські поля відомого меце­ната і друга М. Коцюбинського Євгена Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р., що й лягло в основу новели.

Запитання

• Що означає слово «Іntermezzo»?

• Як пов’язана назва новели з її змістом?

Слово «Іntermezzo» означає «перепочинок», «пауза». У му­зиці це інструментальна п’єса довільної будови або окремий епі­зод в опері. Таким чином назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи.

Отже, новела «Intermezzo» сприймається як автобіографіч­ний твір.

Слово вчителя про жанрову специфіку твору

«Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літера­турі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На пер­шому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є цар­ство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жан­рових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах. На слов’янському ґрунті вона існувала в давній українській лі­тературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають непере-вершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Ко-билянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Intermezzo» має виразно ліричний характер. Чому, як ви вважаєте?

Відповіді учнів підсумовує вчитель: У новелі відтворено по­чуття й настрої ліричного героя, викликані певними життєвими обставинами.

У творі незвичайні «дійові особи», зазначені автором у під­заголовку. Для новели характерні неповторна образність худож­нього слова, ритмічність і мелодійність мови. Це споріднює но­велу з музикою.


Аналіз системи образів твору та образотворчих засобів

Хоч новела нагадує мозаїку, але сюжет все ж таки окреслю­ється. Це втеча від людини й повернення до неї. З одного світу ліричний герой потрапляє в інший, протилежний, тобто М. Ко­цюбинський використовує прийом контрасту. Порівняймо ці два світи.

• Що «живе» у першому світі, а що в другому? (У першому — міс­то, суєта, скрегіт і бруд, людське горе, жорстокість. У друго­му — царство природи, розмаїття барв і звуків, тиша, спокій.)

• Проілюструйте це уривками з новели.

Робота з текстом

• Назвіть образи новели. (Образів-персонажів два — інтелігент (митець, громадсько-політичний діяч), який приїхав у село на перепочинок, на своє рідне іntermezzo, і селянин, «звичайний мужик», якого інтелігент зустрів у полі. Ці два персонажі роз­повідають про степове українське село, про його складні, нероз­в’язані соціальні проблеми у час революції 1905-1907 років.) Ідейно-естетичний зміст образів-персонажів доповнюють:

• образи тварин і птахів (три білих вівчарки, зозуля, жайво­ронки);

• образи-предмети (залізна рука города — поїзд, нужденна купа солом’яних стріх, вітряки, що чорніють над полем);

• образи природи — пейзажі: мальовничий краєвид села, палке сонце, багатобарвна, розкішна земля, симфонія поля (ниви в червні).

На складну архітектоніку новели вказує ремарка — присвята кононівським полям і список дійових осіб.

Словникова робота

Архітектоніка — принцип побудови літературного твору; композиція.

Що ви можете сказати про героя твору — оповідача?

Це людина високої духовної культури, інтелігент-демократ. Він має розвинене естетичне почуття, добре розуміє красу і ве­лич природи — сонця, землі, неба й симфонії поля. Це митець і філософ, бо вся розповідь пройнята філософськими роздумами. Прислухаймося до них.

Робота з текстом: читання, коментар, аналіз

Слово вчителя

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як


Пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні мірку­вання, самоаналіз.

Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства. Як ви уважаєте, чи є правомірною думка багатьох дослідни­ків про те, що у вищезгаданих фразах роздуми М. Коцюбин­ського про місце й роль письменника в суспільстві? Даючи відповідь, зважте на життєву основу новели.

Слово вчителя

Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються тра­гічні події, що настали після революційних виступів у час реакції. В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви терору: «Як вас багато… Це ви, що з вас витекла кров у маленьку дірку від солдатської кульки… вас завивали у білі мішки, гой­дали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки».

Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасни­ком революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає як особисте лихо: «…лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров», «…вони складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з ба­дьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зе­лені» і коментар.

Образи зозулі, собак ніби психологізовані, олюднені. Зозуля — «найближча приятелька», а три білих вівчарки мають індивіду­альні людські характери. Це також і образи-символи.

Зозуля — суто народний образ — символ. Вона пророкує стом­леному митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію.

Самозакохана Пава символізує дворянство.

Трепов — жандармерію («Трепов солідний, розважний. Він зо­всім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його силь­них ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги»)

До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутріш­ніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

Центральну частину сюжетної оповіді становлять чотири пей­зажі. Але це не тільки майстерні описи села й поля. Вони розкри­вають любов ліричного героя до рідної землі, його художницьку


Спостережливість, уміння словом, як найтоншим різцем, переда­вати життя природи, її звуки, мінливість. А ще кожен пейзаж­ний фрагмент несе в собі філософський зміст.

Читання (бажано напам’ять) учителем або заздалегідь підго­товленим учнем уривка «Мої дні течуть тепер серед степу», за­кінчуючи словами «клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість». Читання на фоні Четвертої сим­фонії Бетховена — друга частина (адажіо).

Запитання:

• Які образи переважають в уривку — зорові чи слухові? Об­грунтуйте.

• Які мікрообрази, метафори й вислови запам’яталися?

• Продовжіть читати цей пейзаж до слів «так буде вічно» й по­думайте, який філософський зміст він має.

Загальний краєвид села завершується коротким мудрим су­дженням з галузі діалектики часу й руху. Спостерігаючи за тим, як безперервно йдуть по колу крила вітряків, оповідач згадує влучний афоризм — йому здалося, що крила повторюють слова «…так буде вічно… так буде вічно».

Читання другого пейзажного опису від слів «…я повний приязні до сонця» до «Я теж пустив свою душу під пар».

• Який центральний образ цього уривка? Яку роль він віді­грає?

• Що означає вислів: «Я теж пустив свою душу під пар»? Поетичний одухотворений образ сонця — справжній гімн йому.