Народ наш дійшов уже до того ступеня, що почуває потребу театру. І. Франко Інтерес Франка до театру не був випадковим, він не спадав до останніх днів життя. Театр запалював його постійну різноманітну діяльність, наслідком якої було понад сімдесят спеціальних праць про театр. Смороду дотепер звертають увагу глибиною ерудиції, свідчать, що Франко цікавився театральним мистецтвом різних народів і віків. Головний мотив відстоювання права на розвиток української національної драми й народного театру. Матеріалом для художніх творів Франкабули життєві факти, спостереження, власні враження, скарби народної творчості. За художніми образами його творів стояли життєві прототипи, за сюжетними подіями - відповідні факти і явища. Франко писав, що майже всі його твори напоєні кров'ю серця, особистими враженнями й інтересами, «усі смороду... у певній мірі... є частками моєї біографії».

Художня правда в п'єсах Франка набувала ймовірності й емоціональної сили.

Глибокий аналіз внутрішнього світу людини з різних площин зору - головний мотив драматургії письменника. Найскладнішою п'єсою Франка є трагічна драма з сільського життя «Украдене щастя». Для її написання драматург скористався джерелом народних пісень.

1878 долі знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин нову ., пісню «Про шандаря» і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написавши спеціальне дослідження про жіночу недолю

В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника в типових побутових і суспільних обставинах. У четвертій дії показано складний психологічний процес, зміну в настроях, психології Задорожного. Франко підкреслив зростання свідомості й людської гідності Миколи.

Ганна Задорожна після тяжкої внутрішньої боротьби насмілилась самій собі признатись, що жандарм Михайло Гурман для неї все. Відстоюючи право на счастье й любов, вона кидає виклик суспільству. Озлоблень жандарм поставивши собі за позначку будь-що-будь «відкрасти» колися в нього украдене щастя. Усуває з дороги Миколу, зневажливо й брутально ставитися до всіх людей, немилосердний навіть у стосунках з Анною. Тільки помираючи, проявляє людські почуття - бере на собі провину за смерть

Усі п'ять дій драми відбуваються в нерозривній хронологічній послідовності. Кожна дія - закономірне й необхідне кільце в загальному ланцюгу подій, алі в тої самий година вона являє собою ніби окреме ціле, маючи свою визначальну мету й відносну закінченість сенсу змісту, а також найвищу крапку напруження. У свою чергу, у кожній яві теж звучить певна, вужча тема, підпорядкована загальній ідеї драми.

Поява жандарма в сім'ї Задорожних став тім драматичним центром, з яким зв'язуватимуться всі наступні вчинки. Дія поширюється, переходити з хати на сільський майдан, суперечності загострюються, всі більше людей беруть доля в конфлікті, стають на чийсь бік, впливаючи на події. Загострення протистояння між Миколою й жандармом виливається в арешт. Згодом ворогуючими силами стають уже з одному боку жандарм з Анною, з іншого уособлення думки «а що скажуть люди».

Центр уваги драматурга - одержимість Анни любов'ю до Гурмана. Вона не усвідомлює цього, хоча внутрішній вогонь палити її душу. Завивання бурі за вікном і пісня про невірну жінку - всі це співзвучне її тривозі. Звістка про появу на селі Гурмана розкриває зміст цього неспокою. Ганна ніби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправді ж вона жахається свого безсилля зберегти честь заміжньої жінки. Вона боїться, що приписи моралі впадуть під натиском «грішної любові». Франко доводити, що позначка існування людини - кохання. Ні Гурман, ні Ганна не малі кохання взагалі. їхні здібності, бажання, чекання не вдовольнялися, всі смороду тільки приховані - в Анни за замками шлюбного обов'язку, у Гурмана за конкуренцією в жандармерії та жахами війни.

Кохання Франко підіймає як найвищий абсолют. Воно ламає всі соціальні, моральні й суспільні перепоні. Франко не робить «цапом відбуваділом» нікого з трьох головних героїв. Психологічний об'єкт - кохання, вищий, сильніший за Ганну, і за Гурмана, і за Миколу.

Франко говорити кожним словом, кожною реплікою своєї п'єси - рабство соціальне, суспільне людина пережити може й переживає кожен день. Рабство без любові - неможливе, людина просто не може існувати без нього, «Рай - це неможливість більш кохати» (Ф. М. Достоєвський).

Еволюція Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, алі не через своє «я», яку вперте бажає кохати. Ганна не лукавити. Вона не повія, вона - жертва. У неї всередині - порожнеча, якові просто не може заповнити слабовільний Микола. Тому вона подібна до героїні роману «Леді Макбет Мценського повіту» Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрасті коханця, потім сама іде далі й далі, бажаючи долати будь-які перепоні між їм і нею. Тому Ганна одразу признається чоловіку, що вона нічого не відчуває до нього, тому що хоче бути „ чесною. Алі ще раз присилувати своє «я» вона не здатна. Ніхто з героїв драми не вийшов із боротьби щасливим. Алі трагедія, що від булася в хаті Задорожних, зумовила глибоку зміну характерів дійових осіб. Вона вразила й всіх селян, змусивши замислитись над питанням: «Хто тому винен?»