Уславлення боротьби за незалежність у творі. Україна та її історія очима австрійця Рільке Мета: Познайомити зі змістом твору, показати відтворення поезій української історії крізь призму сприйняття австрійця Рільке; удосконалення навичок текстологічного аналізу твору, навичок роботи над виразним читанням; виховування культури зв’язного мовлення, культури відповіді (логічність, послідовність, доказовість, наявність власної думки, емоційність). Обладнання: Портрет Р М. Рільке.

ХІД УРОКУ

I.ПідсумкиРоботиНадПовістюМ. В. Гоголя«тарасБульба»

Читання фрагментів кращих творів.

II.ФормуванняНовихЗнань, УміньТаНавичок

1. Коротка розповідь вчителя про австрійського поета Райнера Марію рільке (1875–1926)

Учитель. Він писав німецькою мовою. Двічі приїздив до Росії — «духовної батьківщини», як він її називав, досконало знав російську мову. Листувався з відомими російськими поетами Мариною Цвєтає-вою та Борисом Пастернаком.

Вважав, що література, особливо поезія, а також особистість поета-творця повинна відіграти провідну роль у житті суспільства.

СМЕРТь ПОЕТА

Поет лежав. Його лице бліде, відчужене з подушки випиналось, коли знання про світ оцей розсталось з його єством і поверталось у час, який байдуже далі йде. Ті люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він


Зі світом був: його лицем ставали ці води, гори, ниви цих долин. О, лик його — то весь безмежний світ, що марно горнеться до нього нині, а машкара, що вкрила лик людині,— вона чутлива й ніжна, наче плід, приречений загинути у тлінні.

(Р. М. Рільке, переклад М. Бажана)

Сьогодні ми познайомимося з прозовим твором Р. М. Рільке — оповіданням «Пісня про Правду».

Зверніть увагу на написання слова Правда з великої літери. Як ви думаєте, чому автор обрав таку форму?

2. Читання з зупинками (текст додається з розділовими примітками)

1) З початку оповідання до «Я думаю, ніколи не можна знати,

чи є в оповіданні бог, поки воно не зовсім закінчене»

Що має на увазі, говорячи про Бога, автор? (Бог — це та сила, що

впливає на долю людини.)

2) Від «Адже коли бракує всього двох слів...» до «Не знаєте ви ще

чогось про тих руських співців?»

Яких саме співців мав на увазі оповідач? (Народні співці — бандурис

ти, що зберігають у своїх співах-легендах історію)

3) Від «Я вагався» до «...про цих незвичайних людей».

• Кого названо: «Ці незвичайні люди»?

• Як ви вважаєте, чому розмова про Бога поступово перейшла до оповіді про руських співців?

4) Від «Не знаю, чого воно так...» до «І я почав розповідати».

• Хто такий Евальд, у чому перевага його долі над іншими? (Має час зосередитися на власних думках)

• Як можна передати думки, роздуми, почуття? (За допомогою оповідання)

• Як ви вважаєте, яку частину оповідання, якщо розглядати його композиційну побудову, ми з вами зараз прочитали? (Вступ)

5) Від «Це діялося в ті часи» до «Народ у степах не знав до ладу,

що діється».

• Яке життя було у народу і який настрій опанував ним?

• З чим порівнює автор цю атмосферу безнадії? («Ніч стає ще безбе-режнішою»)


6) Від «Однак пойняті нерозумілою тривогою...» до «образ найбільш

шанованого їм святого».

До чого зверталися люди у скрутні часи? (Безкрає небо, могили в степу — гробниці минулих поколінь, «буйні пісні вриваються в серця тим притьмареним людям», ікони)

З чим порівнює автор ікони? («Немов верстові камені бога», «ніби опора, ніби певний знак на шляху»)

Як можна назвати все це: звертання до неба, до могил минулого, до пісень, до ікон — одним словом? (Духовність)

7) Від «Так і виходить, що Петро Якимович...» до «...у плечах і стані».

Якою працею, крім шевської, володіє Петро і чи змінює вона його особистість? («Спину, зігнуту над чобітьми, він випростує перед образами...»)

8) Від «більшу частину свого життя...» до «понад усіх святих».

Чи по-справжньому духовною людиною постає перед нами Петро? («Лиш на сімдесятому році Петро зайшов у стосунки з тими, котрі залишилися у його долі і чию присутність він тільки тепер по-справжньому помітив»)

Чи пощастило йому з останніми дітьми? (Син не може прийняти його малярство, дочка не продовжить роду, тому ще негарна)

9) Від «Олекса й сам більше ніколи не брався за образи»

до «не знав навіщо».

Що чудного у вдачі сина Олекси?

Чи можна через цю несхожість до інших вважати його поганим, невдалим? Як мати ставиться до сина?

10) Від «Якось теплого, тихого вечора...» до «І тоді всі його впізнали».

З чого починаються зміни у звичному житті родини Петра? Що в оповідання є провісником незвичайного? («до дверей, звідки навкоси через стіл падала смуга світла», «немовби нічний птах...») На вашу думку, що вони провіщають? (Світло і птах — символи високого)

Яке місце посідає цей епізод в оповіданні, якщо говорити про композиційну побудову твору? (Кульмінація, тобто вищий момент напруженості сюжету)

11) Від «То був один із сліпих кобзарів...» до «Потому запала тиша».

Чи випадково у кульмінаційний момент оповідання з’являється

Кобзар? (На початку була згадка про «руських співців»)

Про що зазвичай співав цей кобзар? Які імена вам здалися знайомими?




3. Бесіда з учнями

Чи можна сказати, що в оповіданні йдеться про Україну певної доби (якої саме?)? Які є посилання на те в тексті? (Окремі слова-назви, традиції, звичаї, художні образи)

Учитель. Застосування у тексті твору назв, вказівок, прикмет, опис звичаїв та традицій певної країни у певну добу називають національним колоритом.

III. ПідбиттяПідсумків уроку

Р. М. рільке

— Що є невід’ємним від життя людини, від людського суспільства будь-якої доби?

— Що додає людям сили у скрутну хвилину?

VI. ДомашнєЗавдання

Підготувати короткий переказ змісту прочитаного.

Додаток

Пісня про Правду

Коли я наступного разу знову проходив повз Евальдове вікно, він поманив мене до себе й усміхнувся: «Ви пообіцяли щось дітям?» — «Як так?» — здивувався я. «Та ось, коли я розповів їм про Єгора, вони поскаржилися, що бог зовсім не з’являється в тому оповіданні». Я злякався: «Що? Оповідання без бога, та хіба ж таке можливе?» Потім я схаменувся: «А й справді, в цьому оповіданні, як я тепер собі міркую, нічого не сказано про бога. Не збагну, як таке могло трапитися: аби хтось зажадав від мене оповідання без бога, то я, далебі, пригадував би ціле життя і все марно...»

Мій приятель усміхнувся з такого запалу. «Ви не хвилюйтеся,— перепинив він мене лагідно.— Я думаю, ніколи не можна знати, чи є в оповіданні бог, поки воно не зовсім закінчене. Адже, коли бракує всього двох слів, ба навіть коли ще залишається зробити паузу після останнього слова,— він може ще з’явитися». Я кивнув, і каліка сказав іншим тоном: «Не знаєте ви ще чогось про тих руських співців?»


Я вагався: «А може, краще поговорімо про бога, Евальде?» Він похитав головою: «Мені так хочеться більше довідатися про цих незвичайних людей. Не знаю, чого воно так, та я все думаю: а що, коли хтось із них завітає до мене? — І він повернув голову в кімнату, до дверей. Проте його погляд зразу, і не без збентеження, повернувся до мене.— Але ж цього не може бути»,— поправився він квапливо. «Чому не може бути, Еваль-де? Вам може трапитися чимало такого, що залишається неприступним людям здоровим, бо вони проминають багато що, а від дечого й тікають. Бог призначив вас, Евальде, бути спокійною точкою серед усієї суєти. Хіба ви не відчуваєте, як усі навколо вас метушаться? Інші женуться за днями і, коли наздоганяють котрийсь із них, до того засапуються, що не в змозі навіть поговорити з ним. Ви ж, мій друже, просто сидите коло свого вікна й чекаєте; а тому, хто чекає, завжди щось трапляється. Вам випала особлива доля. Подумайте, навіть Іверська богородиця в Москві мусить вийти зі своєї каплички та їде в чорній кареті, запряженій четвіркою, до тих, що відбувають якусь урочисту церемонію,— на хрестини чи то на поховання. А до вас усі самі повинні приходити».

«Еге ж,— мовив Евальд, чудно всміхнувшись,— я не можу навіть смерті вийти назустріч. Багато людей здибує її в дорозі. Вона побоюється вступати в їхні будинки й викликає їх звідти в чужі краї чи на війну, на стрімку вежу чи на хисткий міст, кудись у пустелю чи в божевілля. Найчастіше люди зустрічають її принаймні десь надворі і приносять її на своїх плечах додому, самі не помічаючи цього.