Моєму будинку вже сорок років, коли його побудували, мій дід привіз із лісу два молоденьких деревця - тоненькі райські яблуньки. Він посадив їх по обох сторони від нашого під'їзду, вони добре прийнялися. З тих пор от уже сорок років щовесни вони зацвітали яскравими малиновими квітами. А влітку покривалися сотнями маленьких яблучок, з яких виходило чарівне варення. Ми так звикли до наших яблунь, що й не усвідомлювали, як вони нам дороги

А недавно, повернувшись із зимових канікул, які я провів у бабусі, замість однієї з яблунь я побачив тільки що потворно стирчить пень. Я завмер, не розуміючи, що ж могло відбутися. Виявилося, що дерево спиляв сусід, що живе на першому поверсі. Воно йому світло загороджувало!

Мене вразив цей безглуздий учинок. Адже із цим деревом було зв'язано так багато радісних спогадів, так багато теплих почуттів. І тепер, проходячи мимо щільно зашторених вікон сусіда, я щораз думаю, що навіть якщо він знищить усе дерева навколо, йому не стане світліше, тому що душу в нього темна