Потрібно сказати, що "Повчальні новели" (і "La Gitanilla" зокрема) дуже складні для перекладу. А. В. Федоров так характеризував їх лексичні й стилістичні особливості: "Мова "Повчальних новел" відзначений широтою й багатством словника, що відповідає різноманіттю й багатству предметів зовнішнього миру, переживань, подій, про які розповідає автор, про які говорять персонажі; відрізняється їхня мова й велике різноманіття стилістичних відтінків, вкладених у слова і їхні сполучення, великим діапазоном засобів побудови фрази - від вітіюватого, на стародавній лад, книжкового речення до живого й грубуватого мовлення в репліках. Природно, що при такій розмаїтості язикових ресурсів у тексті "Повчальних новел" зустрічаються постійні й численні контрасти".

У цілому слід зазначити яскрава, виразна мова смоленського перекладача, його прагнення по можливості дотримуватися сервантесовского тексту, не допускаючи при цьому буквалізмів. Прикладом точного перекладу може служити перше речення новели: "Parece que los gitanos solamente nacieron en el mundo para ser ladrones" (23)11 . - "Здається, що Цигани ні для чого іншого відбулися у світлі, як токмо щоб бути злодіями" (I).

У багатьох випадках, коли буквально перевести сервантесовский зворот не вдається, перекладач пропонує йому вдалу заміну, наприклад: "La prenda que una vez comprada nadie puede deshacer de ella sino con la muerte" (59) - "He раптом повинне той ланцюг містити, яку одна смерть може перервати" (81),13 - відзначимо появу рими, що надає висловленню афористичность, що характерно для стилістики оригіналу; от інший приклад продуктивної зміни синтаксичної форми вираження: "Triunfando, pues, de lo que no quisieramos..." (69) - "наша радість про нещасну цю перемогу..." (113).

Смоленський перекладач прийняв сміливе рішення й перевів саме ім'я головної героїні новели: Preciosa (буквально "Дорогоцінна") у його варіанті зветься Неоцена. І Кабрит, і згодом Кржевский залишили ім'я циганки без перекладу (Прециоза й Пресьоса). Важко сказати, яке із двох рішень більш вдало, тому що в новелі є епізод, у якому ім'я героїні обіграється ("Ти називаєшся Неоценою; та й справді чи не є ти зображення дорогоцінного каменю...", 19). Цілком ймовірно, перекладач зі Смоленська був знаком із двома існуючими на той момент російськими перекладами "Дон Кихота" (И. А. Тейльса, 1769 року й Н. П. Осипова, 1791 року); в обох з них власні імена часто піддаються русифікації або перекладу. Наприклад, прекрасна Китерия в перекладі 1791 року йменується Преврода,15 так що, можливо, перекладач "Прекрасної циганки" співвідносив свою роботу із уже існуючою традицією. У вітчизняній теорії перекладу передача значеннєвих власних імен і в наш час розглядається як проблема, що не має однозначного рішення, вибір підходу визначається в кожному конкретному випадку.16 Більше спірним представляється рішення зобразити Неоцену внучкою старої циганки, а не племінницею, як це сказано в Сервантеса на самому початку новели. Правда, надалі в оригіналі з'являються звертання "nieta" і "abuela", так що можна припустити, що перекладач пішов на деяке спрощення оригіналу, щоб уникнути значеннєвої плутанини

До безсумнівних достоїнств перекладу 1795 року варто віднести те, що в ньому збереглося чимало іспанських реалій (алкад, алгвазил, реал, мараведис і ін.), антропонімів і топонімів - правда, їхній переклад не завжди витриманий послідовно. У своїй роботі із власними іменами перекладач сполучав три підходи: одні імена русифікував (Cristinica - Христинушка), інші офранцужував (Santa Barbara - Сент Борбе), у треті намагався передати іспанську фонетичну форму (don Sancho - дон Санх паралельно з дон Санш); підходи ці могли й змішуватися (Carducha - Кордуха). Така розмаїтість служить ще одним підтвердженням гіпотезі, що смоленський перекладач користувався як іспанським, так і французьким текстом новели

Перекладачеві навіть удалося розібратися зі специфічно іспанською особливістю вимови, не переданої по-російському: "...dijo Preciosa que, como gitana, hablaba ceceosa, в esto es artificio en ellas, que no naturaleza" (31) - "...сказала молода циганка, пришепетивая на зразок циганок; це є рід франтівства ними вживаного" (15).17 У інших випадках, коли потрібно передати слова, що не мають відповідності в російській мові, перекладач використовує родові поняття замість видових: "uno que hizo un romance в un soneto" (67) - "автор тих віршів і сонета" (105).

Цікаво, що перекладач звернув увагу на своєрідність іспанського віршування й навіть залишив у примітці свою оцінку поетичних здатностей Сервантеса. Так, замість того щоб привести в якому-небудь варіанті "дивні" вірші, присвячені королеві Маргариті, перекладач робить примітку: "Без сомненья дозволять мені про їх умолчать. Цей славний автор не вселив би нам цей самий подив. Худі рими й дивна суміш священн і світського становлять майже все те, що на дозвіл Корольови Маргарити від тягаря в тім творі написаний" (II).19 Такий один з перших у Росії критичних відгуків на іспанську поезію. Під "худими римами" автор примітки, імовірно, розумів характерну для іспанського романсу ассонансную римування, засновану на збігу голосних в ударних складах парних рядків вірша (Europa - joya - todas - pompa і т.д.).

З іншого боку, важливо відзначити наявність у російському тексті й віршованому перекладі двох поетичних фрагментів "Циганочки" (пісні Андреса й Клементе й відповіді Пресьоси). Обоє вірша по-російському передають зміст оригіналу близько до тексту (французькі вірші в Кабрита в порівнянні з ними є, скоріше, варіаціями на задану тему), вони виразно виконані з іспанської мови, однак настільки темні й ускладнені за формою, що, на мій погляд, перекладачеві уместнее було б утриматися від критики поетичної майстерності Сервантеса. Як зразок першої в Росії спроби віршованого перекладу з іспанської мови процитую один чотиривірш:

En esta empresa amorosa

donde el amor entretengo,

por mayor ventura tengo

ser honesta que hermosa.

Воно передається як

Любовним новим для мене вогнем

Мій полум'яніти дух починає;

Однак він воліє

Щоб більше чесної мені бути, прекрасної чим

(133)