Солдатів, що скрутив цигарку теж і курив разом з кореспондентом, зауважував, що нині все інше, тому що техніка ця, мінометний вогонь і інша дрянь, а також те, що німець стріляє, не цілячись, від пуза, повертаючи автомат вправо й уліво, міняють положення в корені. Він робив таке цілком резонне заперечення. Те^-те-отут^-те й ловив його Фраерман, використовуючи цей проблиск відвертості, і з найбільшою увагою намагався разом з ним проникнути в те, що становило суть і особливість сучасної війни

У таких бесідах він був не тільки допитливий, але, зберігаючи свою делікатність, і наполегливий. Справа військового кореспондента він виконував не тільки з ретельністю, але й своодушевлением.

Літаки бомбили нас по шляху в частину й із частини, міномети клали міни саме в тім квадраті, куди пас занесло, що свистить снаряд, обдаючи пас струменем «їдкого» свисту, проносився над головою, щоб розірватися спереду.

чиМожна було затверджувати, що письменник з тонкою організацією, глибоко вразливий і дуже нервовий, що тісно спілкується з армійським народом, що живе з ним душу в душу, що він не содрогается внутрішньо, чуючи характерний звук міни, що проноситься? Або що не відчуває інстинктивної потреби впасти на землю, припускаючи, що міна зараз розірветься?

Пам'ятаю, це було вже після жовтневого, раннього в той рік снігу, після листопадової рідоти на розмоклих дорогах, після того як нам видали зимове обмундирування й ми у вушанках і меховушках придбали трохи більшу показність, нам із Фраерманом довелось потрапити ще в одну авіачастину. Вона встигла прославитися, хоча в ту пору рідко траплялося, щоб цілі військові авіаз'єднання були особливо відзначені

Коли ми спускалися в командирський бліндаж, нас зустріли звуки развеселого вальсу. Це було диковинно. Над нами задовольняв морок жовтневого відступу, бої йшли вже на далеких підступах до Москви, усе виступало в ще більш трагічних обрисах. Та й Москва, що ми побачили мигцем у дні листопада, являла собою суворе фронтове місто: мішки з піском закладали литі вітрини, фронтони більших будинків були зафарбовані в оманні захисні тони, вулиці вражали своєю незвичною пустельністю. А отут у бліндажі развеселий вальс!

Коли ми, постукавшись, увійшли й Фраерман із властивої йому пристрастю старого служаки, а я слідом за ним представилися й командир сказав: «Заходите, товариші!», комісар зупинив диск, що вертівся, патефона, і музика припинилася. Ще ми помітили коробку з тортом, перев'язану стрічечкою. Ці символи минулого життя, перенесені в командирський бліндаж, свідчили, що в житті фронтовиків не одні лише небезпеки й суму

Наявність нерозкритої коробки з тортом трохи зв'язувало хазяїв бліндажа, і командир запропонував нам перейти з ним у його службове приміщення

Там ми поговорили всмак: вдихнули в себе ковтки впевненості, що озонує, що не за горами якщо не перемога, то поворот у ході війни. Командир і комісар, обоє Герої Радянського Союзу, були переконані, що негоди перших місяців є всього лише випадковість: от почнуться морози, і німець тоді відчує, що значить воювати срусскими.

Пізніше, доручивши нас зв'язковому, командир порадив нам зустрітися з екіпажами й поговорити з льотчиками. Дещо, почуте нами в бліндажі, пролунало не тільки обнадеживающе, но-и зненацька. Приміром, бомби, які німці скидали на аеродром, вибухали далеко не все: начинка була не та, робітники фашистської Німеччини хоча б частково зберігали вірність інтернаціональному боргу. А земля на літному полі настільки промерзнула, що траплялося, ударившись об неї, бомби підскакували, подібно м'ячам, але не вибухали

Коли ми йшли, перетинаючи літне поле, на аеродром налетіло три літаки. Зв'язувальний лейтенант і капітан, що супроводжував нас, побігли убік, крикнувши, щоб і ми бігли. Певною мірою вони відповідали за кореспондентів, що приїхали. Усі встигли перемахнути через колючий дріт, що оперізував поле, а я забарився, потім зачепився за дріт, колючки її впилися в мою й без того непоказну шинель. У цей момент саме й налетів на мене літак

Фашизм він ненавидів всією своєю істотою. На короткому привалі, лежачи на траві, а пізніше де-небудь у хаті, він міркував уголос про міфічні двісті танків, які союзники наші зобов'язані перекинути негайно в Бретань, щоб цим пластиром відтягнути хоча б малу частину ворожих сил, що налягли на Росію,

  • - Двісті танків, не менше! На менше я не згодний! - викликував Рувим Ісайович.- Тоді ми наляжемо на фашистів всією своєю масою й роздавимо гадину!

Але все, що становило реальність війни,- ухильність союзників, важкі невдачі перших місяців, такі несподівані для всіх послу скількох завірень у незламній моці армії, небо, по якому «яструбки» наші проносилися нечасто, зате літали й розвідники, і важкі ескадрильї супротивника, недостача вогневих засобів у нас, толки про пляшки з рідиною для боротьби з німецькими танками,- багато було такого, що терзало душу вразливої людини, що восприняли драму своєї країни як особисту й глибоко ранящую.

А воїни - розвідники, піхотинці, артилеристи, льотчики - посилали йому інший раз звісточку про себе й писали про свої справи на війні. Та й після того як війна окончилась, ще не один рік прибували до Фраерману листа від тих, з ким звела його на фронті доля. У їхньому душі, навіть якщо зустріч була короткочасної, вона залишила не стирає след.Ъ

Фраерман — художник, все життя писавший про світлий, що відкидав у мистецтві твердість, грубу прямоту, що завжди тяжіла до акварельних і м'яких тонів, зберіг у своєму серці відчуття чогось потворно неправомірного, що обрушились на планету й принесли людей незлічимі лиха

Але як художник, що звик до певного підбора й сполучення фарб, він не змінив собі до кінця днів: з тим же тщанием і любов'ю, що й колись, він у своїй палітрі відбирав кольори, потребние для окреслення людей замисленим, пронизаним духом поезії й відчуттям життєвої краси