«Його життя було короткий і висока, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву й зневіри сповивали його не раз, але не перешкодили сміливим думкам філософа й поета переходити по ньому, дивитися з нього навколо й шукати поглядом днище миру», - сказав про Богдана-Ігоря Антоничеві Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича - цілісний, складний і цікавий мир людини, що за 27 років свого життя міг досягти того, що інші не досягають і за целую життя. У збірнику поета «Більша гармонія» панує послідовна релігійність, що проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступний збірник «Три персні» - начебто сходження з порожнечі неба до бездонної землі. Тут легко знайти «приземлені» біблійні реалії (варто згадати слова «Народився Бог на санях» з поезії «Різдво») і священну символіку, перенесену на земні події. Добутку цього збірника пронизані глибоким світосприйманням:

  • Так під небом неосяжним і безмежним
  • Ростуть і народяться звірята, люди й рослини
  • Росте Антонич, і росте трава,
  • И зеленіють кучеряві вільхи

Ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від навколишнього середовища або піднімається над нею, а навпаки — може, скажемо, усвідомлювати себе деревом: Стіл обростає кучерявим листям, И разом із кріслом я вже кущ. Із черемшин читаю - із книг столистних - Рослинну мудрість вічних пущ. Наступний збірник поета- «Книга Лева» відкриває для нас мир Біблії. Її основна ідея - зустріч із Богом і бачення вічності, що дозволить авторові відкрити сутність творчого процесу. Тому що «Книга Лева» - це назва Євангелія апостола Марка. Головним мотивом збірника «Зелена Євангелія» - є містичне світосприймання, де слово функціонує як м'яке заклинання, відбувається об'єднання природи з людською підсвідомістю. У цих віршах поет досліджує світову історію й природу, які виступають тут цілком релігійними процесами. Але в останньому збірнику «Ротації» панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсиса - кінця миру. Колосальне світове місто виникає як коло катастроф і в'язниць, як місто^-пекло, складене із примітивних форм

Можливо, Б. -И. Антонич сприймає Святий Лист як джерело власного світогляду й широко використає його у своїй творчості. Але головний елемент його релігійних пошуків - це роздуму про місце людини у світобудові, його прагнення зрозуміти природу взаємин людства з навколишньою реальністю, з жагучого старання визначити зміст людського буття

  • Я не людина, я рослина,
  • а часом я мале листя...
  • Живу, терплю, і вмру, як всі звірята...

Особливе місце у творчості Антонича займає його вірш «Вітер сторіч» з посмертної книги «Зелена Євангеліє». Добуток переконує, що Антонич сприймає історію як нескінченний урок волі й людських почуттів. Історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права, і, звичайно ж, за свою віру або переконання. Поет також указує на не досконалість людини, його дисгармонію з миром природи

  • От загадкова природа
  • у безмежно первісній красі
  • (словами не розкрити таємниць її).
  • Якого ж страшна цього миру врода,
  • що отруїла дні мої...
  • («Елегія про перстень молодості»)

Недосконалість заважає єднанню людини з миром природи, перешкоджає волі й щастю. Хто ллє кров, той жне ненависть («Слово про чорний полк»). Так відповів Антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення миру. Своєю творчістю Антонич затверджувала мир правди й добра. Поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. Сучасних читачів не залишить байдужими спадщину поета, тому що, як писав Дмитро Павличко, «Антоничева поезія - це невгасаючий перстень життя, що будуть передавати з покоління в покоління здивовані читачі, щоб подив сонцем і людиною не пропало ніколи».