Старенький, але рідний, до болю рідний. Усе бачив він на своєму столітті, усе вистраждав і вистояв. Він - непереборний, як та земля, на якій коштує. Він може десять разів згоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у ньому знову теплішає життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають квітами, огороджують березовим забором, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, наприкінці якої коштують нові будинки. Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а новий побудувати немає за що, те його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову коштує всупереч негодам. Але навіть коли руйнують його, то дещо беруть із нього для нового будинку - так батько щось передає синові, а син - своєму синові

Одні вмирають, інші народжуються, і на тім столітті коштує рідна домівка, як пам'ятник тим, хто оселився в ньому вперше. І нехай ви живете в кам'яних палацах, нехай люстри сіяють над вами, але якщо ви живете чесно й тому іноді буває вам важко, те вам мило згадати осіннє бездоріжжя й ту рідну домівку, у якому починалося ваше життя. Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не гудіть свого батька за скнарість: він мріяв залишити кращу спадщину. Поважайте те, що він залишив, трудитеся на більше, і якщо не виходить вам жити в рідній домівці, - може, тісно, незручно, а може, великі справи вершите вдалині від нього, - те хоча б поїдьте, гляньте, провідайте той двір, у якому пройшли ваші перші весни - це вам прийде на користь для серця й для душі, для щоденної роботи