Олесь Гончар... Як він оберігав і примножував у суспільстві «ту енергію гуманності, доброти, національної честі й гідності» (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження. Саме тому в романі «Людина й зброя» автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за частку планети Земля. Сам Гончар був прикладом для наслідування в захисті національних святинь, у патріотизмі, бо вболівав за частку рідного народу. Він прагнув, щоб люди не виготовляли смертоносну зброю, а були мислителями, духовними творцями, справжніми господарями своєї землі.

Герої роману «Людина й зброя» - такі ж молоді хлопці-солдати, як і сам автор, їхні долі схожі, тому що будучи студентами, юнаки добровольцями пішли на боротьбу з ворогом - захищати рідну землю. «Окопи стали для нас іншим університетом», - згадує Гончар. Страшні реалії життя випали на частку Богдана Колосовського, Степури, Дробахи, Мирона Духновича, Слави Лагуті-На.„ Алі турбота про інших, солдатська взаємодопомога, любов, синівський обов'язок перед державою, людська гідність допомагають вистояти в цьому пеклі, бо смороду мають право на щасливе життя. Серед героїв особливо виділяється солдат Богдан Колосовський, який уособлює найкращі риси патріота. Мені здається, що це сам Олесь Гончар, бо й «листи» Богдана, які він символічно посилає в думках коханій, інтелектуально наповнені, що характеризує його як обдаровану, високогуманну натуру, якій довелося звідати найважчих випробувань.

Своїм твором письменник возвеличує людину, її героїзм: «Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається тільки вийдеш - і вже не буде війни... Алі, навіть гинучи, віритимеш, що після нас буде інакше, і всі це більше не повторитися, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день переможи, скаже: «Це був останній кошмар на землі».