За роки роботи над «Євгенієм Онєгіним» Пушкін відійшов від романтизму й у сутності заклав основи російського реалізму- нового художнього методу, що дозволив наступним письменникам створити найбільші естетические цінності й збагатити ними все людство. Роман «Євгеній Онєгін» перебуває в джерел російського критичного реалізму. Він може вважатися в повному змісті початком всіх початків: нового розуміння людини, його природи, його художнього відбиття; нового типу російського й світового роману; нових принципів психологічного аналізу

Створивши свій роман, Пушкіна як би перевернув уже прочитану сторінку історії російської літератури, відкривши нову, на якій критичному реалізму стояло створити власну картину миру. Усяке мистецтво створює її - і це відбиття життя в мистецтві не тільки розважає людство грою розуму й фантазії, але й допомагає йому зрозуміти її сутність. Мистецтво - великий учитель людства

Мистецтво критичного реалізму допомогло людству глибше проникнути в сутність дійсності й вірніше зрозуміти внутрішній мир людини. Саме тому воно прийшло на зміну всім попереднім видам мистецтва дореалистического періоду

1 Роман Пушкіна «Євгеній Онєгін» -перше в Росії XIX століття великий реалістичний добуток.1 Їм відкривається в російській літературі нова епоха. Послідовники Пушкіна, застосовуючи й розвиваючи відкритий їм художній метод, створили ряд добутків, що висунули російську літературу на перше місце у світовому мистецтві

До змісту роману пропонувалося чимало коментарів - і першим серед коментаторів був самого Пушкіна. Він визнав за необхідне дати примітки до власного тексту. У них розкриті багато хто з натяків на окремі події й обставини, наведені деякі з віршів, що не ввійшли в остаточний текст, пояснений ряд іноземних зворотів і втримуються відгуки на деякі з докорів сучасних йому критиків. Більше сорока приміток були розраховані на те, щоб зміст роману у всій повноті розкривалося не тільки перед самими спокушеними читачами тої пори, але й перед тими, хто тільки прилучався до серйозної реалістичної літератури

Власне розуміння «Євгенія Онєгіна» пропонували друзі й недруги Пушкіна — його однодумці або ідейні супротивники. Так, відомі поети П, А. В'яземський і В. К. Кюхельбекер розшифрували деякі зі згаданих Пушкіним імен. Вони знали те середовище, у якій жили герої роману, і тому правильно вгадали натяки на реальних осіб. Загалом, вони також досить вірно зрозуміли задум Пушкіна й позитивно оцінили зміст роману. Зате консервативні або реакційні критики криво й навскіс тлумачили «Євгенія Оиегина». Вороги Пушкіна, вороги всього нового й передового в літературі й у житті, вони прагнули опорочити поета в очах влади, а в очах читачів применшити, принизити, знецінити значення художніх відкриттів,, що втримувалися в романі. Особливо постаралися в цій чорній справі Н. И. Гречок, питавшийся з ученим видом грати своє здивування, як це відомий поет нібито на дріб'язку розтратив свій талант, і Ф. В. Булгарин, неодноразово затаврований Пушкіним у їдких епіграмах — як донощик, зрадник і літературний ділок, що шукав у літературній творчості не засіб високого служіння народу, а джерело наживи. На жаль, цей пропалений негідник у своїх доносах уряду вмів додати переконливість своїм політичним побоюванням на рахунок Пушкіна — як згодом Герцена, Некрасова й багатьох інших літераторів. До того ж Булгарин була людина активний, працездатний, недурний і наполегливо намагався оббрехати Пушкіна, а зміст роману спотворити й затемнитися

З молодших сучасників Пушкіна лише одному Бєлінському (удалося швидко й вірно, у всій глибині, зрозуміти зміст роману «Євгеній Онєгін». Тільки він і зміг через кілька років після передчасної загибелі поета дати розгорнуте, глибоке, дотепер переконливе тлумачення цього чудового добутку. Великий критик разом з тим поставив перед читачами своєї епохи й ряд таких питань, на які шукали відповідь наступні покоління російських людей. Найбільш важливі серед них - це питання про розуміння психології головних героїв роману й про моральну оцінку їхнього поводження або вирішальних у їхньому житті вчинків. Багато хто з міркувань Бєлінського залишаються злободенними дотепер. А деякі з його здивувань і зараз не можуть бути дозволені однозначно.

Півтора століття триває буття роману Пушкіна у свідомості нашого народу. І за цей час двічі він одержав розгорнуте й науково достовірне, послідовне, чи ледве не строфа за строфою, тлумачення й пояснення. Два видатних радянських дослідники внесли воістину неоціненний внесок у коментування пушкінського тексту, створивши свої книги тлумачення, пояснення, расшифрования більшості з тих імен, обставин, подій або деталей обстановки й подробиць побуту тої пори, які були практично невідомими більшості читачів наступних епох і особливо наших днів

У книзі Н. Л. Бродського використаний величезний матеріал, що дозволяє скласти уявлення про особливості побуту, про відмітні риси російської дворянської культури тої пори. Тут приводиться безліч відомостей «з перших рук»: уривки з листів сучасників Пушкіна, думки читачів того років, спогади, біографічні відомості про згадані Пушкіним добутках і письменниках, стародавня тлумачення назв предметів домашнього побуту й т. п.

Приведемо приклади. От бере Н. Л. Бродський наступні вірші:

Але днів минулі анекдоти, Від Ромула до наших днів, Зберігав він у пам'яті своєї

Н. Л. Бродський пояснює: «У часи Пушкіна анекдот був особливим літературним жанром. Це була коротка «прозаїчна повість» про маловідоме історичне явище, що повідомляє яку-небудь характерну, своєрідну рису історичного діяча. Історичні праці в Європі й.у нас нерідко являли собою збори анекдотів»1

Пославшись далі на відомі Пушкіну книги таких анекдотів, цілком достовірних і позитивних, Н. Л. Бродський обґрунтовує припущення про ґрунтовну начитаність Онєгіна. Герой Пушкіна добре знав світову історію! Такий несподіваний висновок змушує нас інакше глянути на нього: у мнимому джиґуні видна неабияка людина. Звичайно, ми розуміємо, що Онєгін не опанував історизмом - особливим принципом пізнання природи й громадського життя людини в їхньому розвитку. Це й зрозуміло: ще не прийшов час для матеріалістичного, філософськи глибокого розуміння історії. Але навіть і такий відносно скромний інтерес до історії помітно відрізняє Онєгіна від пересічних осіб зі світського суспільства, від тої блистающей золотом і коштовностями дворянської юрби, що жила сиюминутними егоїстичними інтересами, не знала минулого свого народу, не хотіла задуматися ні про його долю, ні про положення власного стану. Чи не звідси бере початок те почуття відчуження, що випробовує Онєгін на цьому блискучому святі життя, що рано почало стомлювати героя?

Н. Л. Бродський пояснює, чому Онєгін «їде на бульвар»: ми-те адже знаємо, що він щодня відправляється на Невський проспект! З наведеного в коментарі свідчення П. Свиньина стає відомим, що тільки в травні 1820 р. були прибрані деревця, колись посаджені посередині Невського, «разделявшие його на дві рівні половини» і придававшие йому вид бульвару