«Василь Теркин» уже далеко відстоїть від того самозабутнього злиття людей у колектив, яким відзначені багато довоєнних віршів Твардовского, - спільність тут здійснюється як єдність індивідуальностей. «Василь Теркин» являє собою вільну форму й у змісті природного перетекания автора в головного героя, інших персонажів, «свого» в «твоє» і назад. Органічно з'єднуються практично на кожній сторінці жарт і прикрість, нещастя й подвиг, побут і найвища духовність. Звідси - цілісність добутку при дивно широкій філолофсько-психологічній амплітуді

Теркин - хто ж він такий?

Скажемо відверто:

Просто хлопець сам собою він звичайний

А потім дається самохарактеристика, різко відмінна від попередньої своєї безсумнівної, хоча й лукавої, казковістю:

Тричі був я оточений,

Тричі - от він! - вийшов геть.

Це не контраст - скоріше, взаимодополнение, але ролі в експозиції все-таки чітко розподілені. От і «Переправа» відкривається авторським оповіданням, причому до появи Теркина й по ситуації, і по тоні вона трагічна. Узято момент, коли солдати перебувають у найбільшій залежності від долі - вони в її руках, а доля безжалісна:

И стовпом поставив воду

Раптом снаряд. Понтони вряд.

Густо було там народу -

Наших стрижених хлопців...

И побачилося вперше,

Не забудеться воно:

Люди теплі, живі

Ішли на дно, на дно, на дно...

На такій гіркій ноті завершується перша частина оповідання: смерть усіх зрівняла, усе знеособило - тепер

... невідомо

Хто там боязкий, хто герой

Перелом у сюжет і настрій вносить припливший по листопадовій воді Теркин. Не тільки крижану кірку в берегів - він обламує відчуття фатальної безвихідності, що затянулись безвісності. Задумуючи поему, А. Твардовский писав навесні 1941 року: «Труднощі ще в тім, що таких «смішних», «примітивних» героїв звичайно беруть у парі, для контрасту до героя сьогоденню, ліричному, «високому». Більше відступів, більше самого себе в поемі», тобто для себе він припускав особливу, більше підняту позицію. У главі «Переправа», та й не в ній однієї, трапилося, однак, зворотне: саме герой підтримав автора, вселив у нього, у своїх однополчан надію. Взаимодополнение поступово переміняється взаємопроникненням

Парність героїв, добре відома й по «Дон Кихоту», і по «Тилю Уленшпигелю», у Твардовского зрештою теж виявилася своєрідно. Функціональність, що намітилася в перших двох главах, себе вичерпує. Високе й низьке, трагічних і комічне - те, що по вихідних задумах повинне було розподілятися між двома образами - сполучилося. Сполучилося, насамперед, у герої, що уже в третьому розділі, «Перед боєм», проявляє крім безжурного духу ще й чуйність, тактовність, гостре відчуття особистої провини

Щоб зрозуміти й оцінити щирі масштаби таланта художника, його внесок у літературу, потрібно виходити з того, що нового сказав він про життя й людину, як його бачення миру співвідноситься з моральними й естетическими ідеалами, поданнями й смаками народу. Твардовский ніколи не прагнув бути оригінальним. Йому далекі всяка поза, усяка штучність:

От вірші, а все понятно.

Усе на російській мові

Блискуча майстерність, народності творчості Олександра Трифоновича видні й у принципах художнього осмислення нашого життя, і в створенні національних характерів епохи, відновленні поетичних жанрів. Дуже вірно сказав В. Солоухин: «Твардовский тому і є самим великим російським радянським поетом тридцятих, сорокових і п'ятидесятих років, що найважливіші, самі вирішальні події в житті країни й народу знайшли найкраще відбиття в його поезії».

Протягом всієї війни, перебуваючи на фронті, Твардовский працював над поемою «Василеві Теркин» - добутком, що одночасно було й правдивим літописом війни, і надихаючим агітаційним словом, і глибоким осмисленням героїчного подвигу народу. У поемі знайшли відбиття головні етапи Великої Вітчизняної війни, починаючи від перших її днів до повної перемоги над ворогом. Так поема розвивається, так вона й побудована:

Ці рядки й сторінки

Днів і верст особливий рахунок,

Як від західної границі

До своєї рідної столиці,

И від тої рідної столиці

Назад до західної границі,

А від західної границі

Аж до ворожої столиці

Ми свій робили похід

Зображення війни представляло для письменників чималі труднощі. Тут можна було збитися на прикрашені реляції в дусі поверхневого ура-оптимізму або вдатися у відчай і представити війну як суцільний безпросвітний жах. У вступі до «Василя Теркину» Твардовский визначив свій підхід до теми війни як прагнення показати «правду сущу», «як би не була гірка». Війна рисується поетом без усяких прикрас. Туга відступу, болісна тривога за долю Батьківщини, біль розлуки із близькими, тяжкі ратні праці й жертви, руйнування країни, люті холоди - все це показано в «Теркине» як того вимагає правда, як би вона не била в душу. Але поема зовсім не залишає гнітючого враження, не валить у зневіру. У поемі панує віра в перемогу добра над злом, світла над тьмою. І на війні, як неї показує Твардовский, у перепочинках між боями люди радуються й Сміються, співають і мріють, із задоволенням паряться в лазні й танцюють на морозі. Перебороти важкі випробування війни авторові поеми і її героєві допомагають їхня безмежна любов до Батьківщини й розуміння справедливого характеру боротьби з фашизмом. Через всю поему проходить рефрен:

Бій іде святий і правий,

Смертний бій не заради слави,

Заради життя на землі

«Василь Теркин» - це «книга про бійця». Теркин з'являється на перших сторінках добутку як невибагливий солдат-баляндрасник, що вміє побавити й повеселити бійців у поході й на привалі, що простодушно посміюється над помилками товаришів. Але в його жарті завжди втримується глибока й серйозна думка: герой міркує про боягузтво й хоробрість, вірності й великодушності, великій любові й ненависті. Однак своє завдання поет бачило не тільки в тім, щоб правдиво намалювати образ одного з мільйонів людей, хто прийняв на свої плечі всю вагу боротьби з ворогом. Поступово образ Теркина усе більше здобуває риси узагальнені, майже символічні. Герой персоніфікує собою народ:

У бій, уперед, у вогонь кромішній

Він іде, святий і грішний,

Росіянин чудо-людин

Висока майстерність поета виявилося в тім, що він зумів, не прикрашаючи, але й не «приземляючи» героя, втілити в ньому корінні моральні якості російського народу: патріотизм, свідомість відповідальності за долю Батьківщини, готовність до самовідданого подвигу, любов до праці. Створений Твардовским образ народного героя Василя Теркина персоніфікує непохитний характер солдата, його мужність і стійкість, гумор і спритність

Поема Твардовского - добуток видатне, справді новаторське. І зміст, і форма її воістину народні. Тому вона й стала самим значним поетичним добутком про Велику Вітчизняну війну, полюбилася мільйонам читачів і породила, у свою чергу, у народі сотні наслідуванні й «продовжень».