Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом С. Черкасенка; розпочати роботу щодо аналізу програмового твору письменника «Маленький горбань»; з’ясувати ідейно-тематичне спрямування, особливості композиції тощо; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, логічне мислення; вміння висловлювати власні міркування про красу зовнішню і красу людської душі (внутрішню); активізувати словник школярів; розвивати вміння раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття пошани до української літератури, її митців, зокрема до С. Черкасенка; прищеплювати риси доброти, чуйності, поваги до дорослих; пунктуальність.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет С. Черкасенка, бібліотечка його творів.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

• Через що літературу вважають видом мистецтва, навіть життям?

• Чого навчає нас література?

• Які риси характеру ви поважаєте в людині?

• Для чого письменники у своїх творах зображують як позитивних, так і негативних героїв?

• Кого ви можете вважати особистістю? Наведіть приклад із відомого вам художнього твору, де героя можна назвати особистістю. Свій вибір обґрунтуйте.

III. Перевірка домашнього завдання

Учні за бажанням зачитують власні міні-твори на тему «Моє ставлення до Федька і Толі», решта творів перевіряється вчителем особисто, визначається найкраща учнівська робота.

Подається приклад орієнтованого твору «Моє ставлення до Федька і Толі».

Найвищий суд — суд совісті. В. Гюго

Ті, хто не відчуває сорому, вже не люди.

Конфуцій

Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник».

Письменник розповідає про двох хлопців — Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.

Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте був він справжнім другом, не ховався за спинами інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».

Толя — син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».

Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по річці. Толю ніхто не запрошував, він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилась біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палиці. Він злякався, що може опинитися у воді.

Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулись до Федька і простягли йому палицю.

Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.

А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю провину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.

Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.

Толя виявив свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше немає. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала в мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?!

Мені здається, що велике щастя мати поряд із собою такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.

IV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

У Черкасенка немає мертвих слів; в кожному образі — живе почуття. стиль легкий, прозорий..., а прості слова перейняті щирим почуттям,

Дають читачеві дуже суцільний настрій». Л. Старицька-Черняхівська

...Якщо не жити, то бодай померти на Україні.

С. Черкасенко

1. Життєвий і творчий шлях С. Черкасенка (матеріал для вчителя)

СПИРИДОН ФЕОДОСІЙОВИЧ ЧЕРКАСЕНКО (1876–1940)

Доля Черкасенка була до нього неприхильною — після понад двадцятилітньої розлуки з батьківщиною поет ліг у чужу землю, заплативши сповна за свої молодечі ілюзії. Він чесно виконав свій синівський обов’язок перед Україною, залишив по собі пам’ять оборонця її трудового люду, співця її волі й незалежності. Майже чотири десятиліття

С. Черкасенко не випускав з рук пера, вважаючи себе простим робітником на ниві українського письменства, чорно працював для свого народу, відтворюючи художнім словом його болі, радощі і надії.

Ім’я Черкасенка стояло в одному ряду з такими визначними літературними постатями, як Олександр Олесь, В. Винниченко, М. Чернявський, Г. Чупринка, М. Вороний.

С. Черкасенко — автор понад 30 збірок поезій, оповідань, драм, романів. Остання книга його вибраних творів на Україні вийшла 1930 р. у Харкові. Відтоді спадщина письменника не видавалася, він був вилучений з літературного процесу.

В інструкції «згори», датованій 1954 роком, серед тисячі книг українських авторів перелічувалися книги С. Черкасенка, а для подвійного контролю додавалася ще «керівна» вказівка: «Підлягають списанню в макулатуру також всі інші книги цього автора».

С. Черкасенко перший в українській літературі художньо змалював життя донецьких шахтарів, став на захист пригноблених і експлуатованих, показав не лише тяжку працю шахтарів, а й їхню боротьбу, що від початкових стихійних форм набирала все більшої організованості. Він написав низку оповідань про страшну долю дітей на шахтах, і ці оповідання є здобутком української дитячої літератури. П’єси С. Черкасенка посіли чільне місце в репертуарі українських театрів 1910–1919 рр., ставилися в театрі М. Садовського.

Творчий шлях С. Черкасенка розподіляється чітко на два періоди — відповідно до перебування письменника на Україні і в еміграції. В цілому ж у панорамі української літературної історії ХХ століття його почесне місце і помітний творчий внесок незаперечні.

Спиридон Феодосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Херсонщині (нині Миколаївська область) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію, з 1895 року працював учителем. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби С. Черкасенка були російськомовними. Знання української мови він виніс з рідної хати й українською літературою зацікавився пізніше, коли прочитав «Кобзар», антологію української літератури «Вік» (1900) і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським.

С. Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини ( Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він і прожив дев’ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культосвітню роботу. Довголітня учительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях і п’єсах з шахтарського життя. З його творчістю у переважно селянську літературу потужним струменем вривається нова тема, така не схожа з традиційними селянськими. С. Черкасенко — один з перших після І. Франка творить образ робітника в художній літературі, що проходить складну еволюцію від учорашнього селянина через усі біди і спокуси класового переродження до повного усвідомлення свого нового становища і активної участі в організованій революційній боротьбі. журналіст із Києва, в якому легко пізнати автора, побувавши на великому заводі, побачив справжній образ робітника часів революційно-визвольних бур: «І уявився мені робітник біля заводських печей, залитий увесь червоним сяйвом, упрілий, але гордий тим, що запалив таке велике Огнище, яке блискавкою прорізує чорну, важку пітьму ночі («На заводі». — «Рада». — 1907 р., 12 жовтня).

З 1910 року С. Черкасенко — у Києві, працює в редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада». У ній веде рубрику «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», у журналі «Літературно-науковий вісник» — «З українського життя», входить до реакції журналу «Дзвін».

Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, він іде працювати у театр М. Садовського, де обіймає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організувати українське театральне життя в Києві.