...Є така єврейська притча. Один чоловік прийшов у гості, і чистота й порядок того будинку його просто вразили. Хазяїн зустрів його біля дверей, подзвонив у срібний дзвіночок, прийшов слуга й забравши в гостя капелюх і парасолю. Заходять смороду до вітальні, хазяїн дзвонить у срібний дзвіночок, з'являється привітна господарка, розпитує гостюючи про його батьківщину, справи й здоров'я. Проходять смороду до їдальні, хазяїн дзвонить у срібний дзвіночок, виходять рум'яні дочки хазяїна будинку в чистих фартушках, подають обід. Гість думає: у чому ж секрет усього цього? Може, у срібному дзвіночку? Дай-Але я його роздобуду!

Вирішив гість усі свої питання, а потім і каже: «Дуже мені вусі сподобалося, про одне прошу - дай мені цей срібний дзвіночок!» Хазяїн здивувався, алі дзвіночок віддав. Повертається гість до собі додому й каже дружині: «Слухай,.я таки знайшов ключ щастя! Від тепер мі заживемо! Швиденько ставши тарілки на стіл!» Та здивувалася, алі стіл накрила. Тоді цей чоловік урочисто дістає срібний дзвіночок і дзвонить у нього. Змінилося шо- небудь? Звичайно, ні!

Як би не хотілося нам вірити в існування якогось одного магічного «ключа щастя», його не існує. Не може бути так, щоб одна людина всі життя «билася» над тім, як би покращити своє існування, і не досягла жодного успіху, а інша не робила нічого, а мала всі «за просто так». Щастя й внутрішня гармонія створюється правильним способом життя - і тільки. Щастя - це не якась містична посмішка долі, яка супроводжує обранців, а решті залишається хіба що люто заздрити, а результат постійних зусиль, спрямованих у правильному напрямкові.

У такий спосіб, щастя й внутрішню гармонію забезпечує справжня ціль у житті. Зрозуміло, геть безцільне життя не зможе дати людині щастя й поготів. Отже, треба визначити для собі ціль свого існування й присвятити своє життя дійсно гідним цілям, за які не було б потім «болісно боляче». Також людині потрібне середовище, де б вона відчувала власну значущість і потрібність для інших, де б вона могла регулярно «поповнювати» свої душевні ємності, коротко кажучи, де б вона могла відчувати й знаті, що її люблять. І ця потреба в любові не обмежується тільки рівнем « чоловік-жінка»; батьківська й синівська, материнська й братська, побожна й патріотична - потреба в усіх цих різновидах любові має вдовольнятися, аби людина мала гармонію й щастя. Зрозуміло, що поповнити «запаси» своєї душі людина може тільки в довірливому спілкуванні. Оце й є, на мою думку, три основних «кити» шастя.

Всі починається з виховання, яку отримали чоловік і жінка у власних сім'ях. Якшо смороду зросли в батьківщинах, де «утримайня» дітей зводилося до забезпечення їх фізичного існування, нехай і на найвищому рівні, те смороду можуть навіть не підозрювати, що їх шлюбні партнери відчувають потребу у взаємоповазі чи взаємодопомозі. У такому випадкові смороду можуть бути суперспоживачами здобутків цивілізації, високими спеціалістами у своїй професійній галузі, алі повними профанами в мистецтві людських взаємин.

Щиро поважати можна того, хто гідний твоєї поваги, себто рівний або вищий тобі в певних аспектах. Тому основою взаємоповаги є комплексна рівність шлюбних партнерів. Не можна в прийнятті рішення щодо одруження залишати останнє слово за якимись другорядними ознаками, особливо за сексуальним «сумісництвом». Статистика доводити, що найбільша кількість конфліктів у сім'ях розгортається навколо проблем у психологічній (шлюб спілкування або його незадовільна якість) і фінансовій (розподіл грошів) сферах, а сексуальна невдоволеність уже походити від цих розбіжностей.

Уникнути багатьох прикростей допоможе чіткий розподіл сімейних (домашніх, скажімо) обов'язків і'готовність, особливо з боку чоловіка, брати на собі відповідальність у життєвих колізіях. Систематичне нищення ініціативного, активного, енергійного й амбітного мужчи-ні-українця зробило чоловіче лідерство в українській сім'ї великою проблемою. Цей процес яскраво зобразив Гоголь у своїх «малоросійських» оповіданнях, де чоловік-українець за лічені роки деградує від вольового лідера («Тарас Бульба») до безхребетного підкаблучника-ненажери («Старосвітські поміщики»). Звичайна українська сім'я відверто матріархальна. Звичайно, саме невибагливість, відповідальність, «двожильність» українок і роблять їх такими привабливими «міжнародними нареченими», що й забезпечує успіх масі шлюбних агенцій. Алі не забезпечує щастя наших сімей. Всі ці «супержінки» у глибині душі невдоволені таким станом справ і хотіли б почувати собі за чоловіком, «як за кам'яним муром».

Також має значення психологічна готовність молодих до шлюбу. Вчені розрізняють два види зрілості людини: фізичну й психологічну. Так, деякі дівчата можуть завагітніти вже в 13 років, алі ця фізична здатність не робить їх готовими до шлюбу. Взаємоповага виникає між зрілими людьми, ментальної енергії яких вистачає й на іншу людину. А шоби не було споживи укладання раннього шлюбу, необхідне планування сімейного життя. Бо ж одна з головних, якщо не головна причина вимушених одружень, - небажана вагітність. Не поспішайте жити, цінуйте кожну хвилину вашого унікального, неповторного життя, не розмінюйте його за безцінь - і ви навчитеся поважати й будете в повазі!