Мета: ознайомити школярів з давньоруською перлиною українського ліро-епосу «Словом про похід Ігорів», з'ясувати історичну основу твору, ідейно-тематичне спрямування, жанр, особливості композиції, опрацювати питання авторства «Слова»; розвивати увагу, спостережливість, культуру зв'язного мовлення, вміння грамотно викладати свої думки, виважено їх обґрунтовувати; формувати кругозір, світогляд школярів; викликати в учнів гордість за славне минуле рідного краю, високий рівень давньої культури; прищеплювати повагу до творців героїчного епосу.

Тип уроку: Засвоєння нових знань.

Обладнання: Міні-виставка «Видатні пам'ятки давньоруської літератури», текст «Слова...», учнівські малюнки до твору, історичні матеріали до написання «Слова...», дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

• Що вам відомо про заснування Києва? Яка про це є легенда?

• В яких творах художньої літератури описано про минуле нашого народу. (А. Лотоцькш, «Михайло-семиліток»; О. Олесь, «Княжа


Україна»; М. Вороний, «Євшан-зілля»; А. Чайковський, «За сестрою»; І. Франко, «Захар Беркут»...)

• Дайте визначення літопису як літературному жанру. В чому було призначення літописців?

• Хто такий Нестор Літописець? За що його шанують українці?

• Пригадайте важливі історичні події часів Київської Русі. Чим вони запам'яталися?

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

1.1. Митці давньоруської епохи.

Письменники давньої літератури були активними діячами своєї епохи, більшість з них своєю невтомною працею над словом, своїм високим ідейним горінням створювали міцні передумови для розвитку української літератури XIX і XX ст. Вони були борцями, просвітителями, провідниками, мрійниками, любили прекрасне, мріяли про вдосконалення людини, суспільства й світу. їхні твори донесли до нас подих століть, глибокі патріотичні почуття, героїчну боротьбу за «вольність» і правду, живий інтерес до повсякденного життя, до найпекучіших його проблем. І нам слід пам'ятати про них, знати про їх великий вклад у наше сьогодення, в нашу літературу. (Звертається увага на міні-ви-ставку «Видатні пам'ятки давньоруської літератури»).

1.2. Особливості розвитку давньої української літератури:

А) вона була рукописною, її пам'ятки у більшій частині не мали

стійкого тексту;

Б) не розвинулось ще почуття авторської властивості, тексти бага

тьох творів не зберегли ні імені їхніх авторів, ні дат написання;

В) література ця великою мірою була зв'язана з церквою, з істо

ричними подіями, з тими або іншими історичними особами.

Отже, сьогодні ми познайомимося з найвидатнішою пам'яткою давньоруської літератури «Словом про похід Ігорів».

2. Опрацювання твору «Слово про похід Ігорів»

2.1.
Історична основа «Слова».

Київська Русь почала підупадати, роздрібнюватись на окремі князівства, які ворогували між собою, вели братовбивчі війни за території сусідів. Давньоруська держава втратила свою колишню могутність. Саме тому на останню чверть XII ст. припадає збільшення нападів половецьких ханів на Русь. Провина частково лягає на самих кня


Зів, які запрошували ворогів руського народу для зведення рахунків з суперниками.

Незгоди між князями, майже безперервні уособиці все глибше проникали у її межі, неодноразово загрожуючи навіть Києву. Руський народ вимагав від князів, щоб вони припинили свої чвари і об'єдналися для боротьби проти половців.

23 квітня 1185 р. князь Ігор виступив у похід. Разом з ним пішли також його сини Володимир, що княжив у Путивлі, і племінник Святослав Ольгович. По дорозі до них приєднався і четвертий учасник походу — брат Ігоря Всеволод, князь трубчевський.

Спочатку вони одержали перемогу над половцями і захопили їх вежі (намети, кибитки), потім половці здобули перемогу і ринули на Русь, князь Ігор потрапив в полон.

Про справжність «Слова...» свідчить також знайдена у 1852 році поетична повість XIV ст. «Задонщина», яка присвячена подіям Кулі-ковської битви.

Таким чином, історичну основу «Слова...» становлять (учні фіксують у зошит»):

1. Феодальне роздріблення Русі кінця XII ст.

2. Підсилення половецької небезпеки в 70-х р. XII ст.

3. Ворогування Ольговичем і мономаховичей як одна з причин послаблення держави.

4. Розгром половців Святославом Київським при сприянні інших князів (1184р.).

2.2. Тема: Зображення Київської Русі у другій половині XII ст.., походу князя Ігоря і його невдалих наслідків.

2.3. Ідея: Заклик до єдності князів, оскільки їх ворогування між собою спричиняє послабленню держави, засудження між князівських уособиць.

2.4. Основна думка: Тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.

2.5. Жанр.

Слово — це урочиста ораторська мова, але «Слово...» — це не тільки ораторська мова, але, разом з тим, і поетична розповідь про події.

Спостереження над стилем «Слова...», що поєднує риси поетики книжної і поетики фольклору, має зробити висновок про особливу жанрову природу «Слова».

Сам автор називає свій твір то словом, то піснею, то повістю. І. П. Єрьомін доводив, що «Слово про похід Ігорів» — це саме «слово», тобто твір, заклично звернений до людей, що це не просто повість. А нам здається, що це також воїнська повість, з своїм особливим, ясно вираженим стилем.


За всіма ознаками, перед нами — героїчний епос, хоч у ньому немає розгорнутого поетичного сюжету. Звичайно, розповідь є, але вона коротка й уривчаста. Є і картини битви — в кількох рядках. Переноситься дія зі степу в Київ, де великому князю Святославу сниться тривожний сон.

Таким чином, за своїм жанром «Слово...» — ліро-епічна поема.

2.6. Авторство «Слова...».

Першим, хто знайшов «Слово...», був О. І. Мусін-Пушкін. Питання авторства — дискусійне питання сучасності. Ймовірно, це невідомий український поет з тих часів, певно, якийсь лицар, що був у Ігоревій дружині.

2.7. Композиція.

Поема служить одним з важливих засобів розкриття ідейного задуму автора.

Поет не намагається, подібно літописцю, дати послідовний опис походу Ігоря, а фіксує лише найдраматичніші його моменти.

Він малює картини сучасного йому політичного життя держави і героїчні епізоди його недавнього і далекого минулого.

Поетичний план «Слова...» поділяється на три основні частини.

1) Присвячена подіям Ігорева походу і наслідкам поразки;

2) Святославу Київському як оборонцю Руської землі;

3) Повернення Ігоря з полону.

Експозиція: Підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.

Зав'язка: Бій з печенігами.

Кульмінація: Поразка руської дружини; Ігор, Всеволод. Володимир, Святослав потрапили у полон.

Розв'язка: Втеча Ігоря з половецької неволі.

2.8. Ідейно-художній зміст твору.

Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце при-тьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:

— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти.

І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.

Це було в п'ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня


Наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославовичеві.

Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову битва була невирішеною. А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.

Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто поддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.