Мета: Дослідити у «Слові...» роль пейзажу в розгортанні сюжету, з'ясувати особливості зображення картини природи; охарактеризувати поетичний образ Ярославни; розвивати культуру зв'язного мовлення, пам'ять, увагу, спостережливість; вміння характеризувати образ твору, наводячи переконливі аргументи, приклади; формувати естетичний смак у школярів, виховувати почуття любові до краси природи, відповідальне ставлення до її збереження; шанобливого ставлення до щирих почуттів, кохання.

Тип уроку: Комбінований.

Обладнання: Ілюстрації з пейзажами, малюнки учнів «Поетичний образ Ярославни», музичне оформлення, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

1. Огляд учнівських малюнків на тему «Поетичний образ Ярославни» зі стислим коментарем їх авторів.

2. Орієнтовний план змісту «Слова про похід Ігорів»

Вступ

1. Роздуми автора про засоби поетичної оповіді.

2. Зачин.


Основна частина

1. Похід Ігоря:

• сонячне затемнення і звернення Ігоря до війська;

• звернення автора до Бояна;

• зустріч князів-братів перед початком походу;

• сумні віщування природи під час походу війська Ігоря;

• успіх родичів у першій битві з половцями;

• наступ половців і нова битва;

• ратна доблесть Всеволода;

• роздум поета про минуле;

• поразка Ігоря;

• сум Руської землі;

• спогади Святослава Київського про свою перемогу над половцями.

2. Спів про великого Святослава:

• сон Святослава;

• золоте слово Святослава;

• звернення автора до руських князів;

• розповідь про Всеслава Полоцького;

• спогади про славні часи Володимира Мономаха.

3. Повернення Ігоря на Руську землю:

• плач Ярославни;

• втеча Ігоря з полону;

• невдала погоня за Ігорем;

• приїзд Ігоря до Києва, радість Руської землі.

III. Актуалізація опорних знань. Вікторина «Хто з героїв»

Завдання: за поданою цитатою визначити, кому з героїв вона належить або кого стосується.

1. «Тоді... ізронив злоте слово, із сльозами змішане...». (Святослав)

2. «...Хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону». (Ігор)

3. «...Біжить сірим вовком». (Гзак)

4. «...Якщо кому хотів пісню творити, то розтікався він мислю по дре-ву». (Боян)

5. «Один брат Один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святосла-вичі». (Всеволод)

6. «Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». (Ігор)

7. «...Свої віщії персти на живії струни накладає,— і вони самі князям славу розкотали». (Боян)

8. «Уже нам своїх милих лад ні мислію помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти, а злота і срібла того не мало загубити». (Жони руськії)


9. «Ні хитрому, ні скритному, ні чаклуну спритному суда Божого не минути». (Боян)

10. «Коли сокіл до гнізда летить — то ми сокільця опутаємо красною дівицею». (Кончак)

11. «Ти-бо можеш Волгу веслами розкропити, а Дін шоломами вилляти!» (Святослав про Всеволода Суздальського)

12. «Хоть і тяжко тій голові бути без пліч — зле тілу без голови». (Боян) Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

IV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Роль пейзажу в розгортанні сюжету поеми 1.1. Природа — дійова особа в «Слові...».

Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний спостерігач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.

Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.

Взаємозв'язок людини і природи спостерігаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього допомогу.

Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.

Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи. Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».

Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».


А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігор-князь в Руській землі».

Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний спостерігач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.

12. Бесіда за питаннями:

• Чому людина і природа тісно пов'язані між собою?

• 3 якою метою поет у «Слові...» поруч з описом історичних подій минулого важливу роль приділяє зображенню природи?

• Вмотивуйте, чи можна природу вважати дійовою особою поеми.

• Що свідчить про глибоке знання автором «Слова...» степової природи?

• Для чого на вашу думку, поет в поемі наділяє природу людськими якостями?

• 3 чим пов'язано те, що у творі люди порівнюються з птахами, звірами?

• Як розуміння природи героями поеми впливає на їх поведінку, вчинки, прагнення?

• Яку картину з пейзажем половецького степу ви б намалювали після ознайомлення з поемою невідомого автора?

2. Жіночі образи «Слова...»

2.1. Груповий жіночий образ.

У розкритті ідейного задуму автора «Слова...» дуже важливу роль відіграє група жіночих образів. Всі вони глибоко ліричні, пройняті ніжністю і ласкою, овіяні думкою про мир, спокій, домашнє вогнище, витримані в народнопісенному дусі. В них втілена печаль і турбота вітчизни про своїх воїнів.

Після поразки Ігоревого війська жінки оплакують своїх загиблих чоловіків, руських воїнів. їхній плач, сповнений ніжності і безмежного суму, має глибоко народний характер: «Уже нам своїх милих лад ні мислію помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти, а злота і срібла того не мало загубити»

2.2. Образ Ярославни.

2.2.1. Матеріал до характеристики образу.

Серед жіночих образів, створених літературою давньої Русі, дружина новгород-сіверського князя Ярославна посідає особливе місце.


Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. Вкарбовується в пам'ять юна постать в Путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота.

Як відомо, література давньої Русі не знала відверто вигаданого героя, і Ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «Слова...».

Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. її плач за чоловіком — це плач руської жінки, яка в особистому горі уболіває за долю не лише Ігоря, а й жаліє його хоробрих воїнів; вона згадує і успішний похід Святослава Київського проти половців («О Дні-пре-Славутичу! Ти леліяв єси на собі Святослава насади»). Поразка Ігоря — горе усього руського народу. Тому хвилюючий ліризм плачу Ярославни набирає широкого громадського, патріотичного звучання.

Природа, до якої звертається Ярославна,— руська природа, сповнена могутніх стихій і сил, які персоніфікуються, набувають людських властивостей. Саме їх — вітер, Дніпро, сонце — вона закликає, просить, благає допомогти Ігореві повернутися із полону, пощадити його воїнів. Ідучи за народною поезією, автор «Слова» уподібнює Ярославну зозулі: «Полечу,— каже,— зигзицею по Дунаєві, смочу шовковий рукав у Каясі-ріці, утру князю кривавії його рани на дужому його тілі». Природа ніби відгукується на її пристрасні слова — Ігор тікає з полону.