Учитель нової дисципліни повинен чітко усвідомлювати, у чому ж саме полягають її особливості. Важливо відзначити Винятковість з'яви В системі освіти України Дисципліни «Зарубіжна літературам, Яка введена у школах з 5 по 12 класи.

Вона прилучатиме учнів до фундаментальних цінностей світу (зокрема в площині реалізації полікультурної освіти) і сприятиме культурному входженню України у світове співтовариство. Завданням зарубіжної літератури як шкільного предмета є вивчення кращих творів світового письменства, розвиток художнього смаку та вміння самостійно працювати з творами світового мистецтва, свідомо сприймати закладені у слові духовні цінності та обстоювати їх у житті.

На сьогодні ми не знаємо жодної країни світу, де б іще в систему освіти була введена така дисципліна.

Будь-яка шкільна дисципліна, а особливо гуманітарна, повинна мати насамперед виховну спрямованість. Нова програма освіти України відмовилася від старої, традиційної для радянських часів методології викладання літератури в школі. Нині ціла армія науковців-теоретиків, методистів, учителів працює в цьому напрямі, бо саме з Визначення методологічних засад Треба починати впровадження будь-якої навчальної дисципліни.

Вивчення літератури в школі ґрунтується на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах. Найважливішими з них є Традиційні, Яких дотримується вчитель-сло-весник (науковість, історизм, зв'язок навчання і виховання, доступність, посильність, спрямованість на розвиток учня, аналіз твору в єдності форми і змісту, взаємодія мистецтва та дійсності в естетичній свідомості учня, особистісний

характер читацької та літературознавчої діяльності, зв'яЗок літератури із законами художнього мислення Та ін.), і Нові, Які він повинен іще осмислити: Принцип нерепресивної Свідомості (синонім — Толерантність, У США вживаються терміни Мультикультуралізм І Політична коректність), реабілітаційності, іманентності, країнознавства, компа-ративності, контекстового розгляду літературних явищ, репрезентативності, етнокультурності, міжнаціонального підходу Та ін. Майже кожен з нових принципів, назви яких сьогодні визначаються за змістом і всебічно обговорюються, має кілька дефініцій. Автор поділяє точку зору О. Пронкевича щодо визначення назви принципу нерепресивної свідомості, який стверджує: «Нерепресивна свідомість — це не просто спосіб мислення, а модель поведінки, етична позиція, яка передбачає якісно інше ставлення до "чужого", "незвичайного", "нетрадиційного". Це не проста толерантність, а толерантність активна. ..

Ще Вольтер говорив: "Мені зовсім не подобаються ваші думки, але я ладен віддати своє життя за те, щоб ви мали змогу їх висловити..." Викладач зарубіжної літератури повинен бути надзвичайно чутливим і здатним до перевтілення, бо щоразу він змушений відмовлятися від власного "Я" і розчинятися цілком у словесній матерії митця, чиї твори він викладає... Це знову-таки давня істина: високе космополітичне мистецтво (а саме таким за змістом є предмет зарубіжної літератури!) цивілізує людину, привчає її жити в широкому і відкритому світі...» [1].

Що стосується репрезентативного принципу, то, на глибоке переконання Є. Волощук, він повинен «увійти в методологічне ядро предмета «Зарубіжна література», будучи усвідомлений практикуючими філологами як норма...» [2]. Не можна не погодитися і з її твердженням про те, що «...курс зарубіжної літератури — значно більше, ніж будь-який курс національної літератури, розімкнутий у простір світової культури, і тому його завдання — не стільки конструювати низку першорядних імен у їхньому взаємозв'язку, скільки висвітлювати духовний і естетичний досвід (індивідуально-авторський, національний, культурно-історичний), який втілився в конкретному творі...» [3].

Аналіз проблем нових принципів навчання світової літератури міститься в роботах Д. Затонського, Д. Наливайка, Т. Де-нисової, Ю. Булаховської, К. Шахової, О. Ніколенко та ін. Кожен з них має свою точку зору, своє переконання щодо вивчення світової літератури в школі, але всі прагнуть одного: повернути учнів до книжки, навчити їх вдумливо читати, яскраво відчувати, критично мислити і плекати це високе і плідне мистецтво.

Кожна національна література, посідаючи своє гідне місце у світовому літературному процесі, вирізняє себе передусім своєю специфікою. Пригадаємо Платона, 3. Фрейда, А. Камю, Г. Сковороду, М. Костомарова і наших сучасників І. Дзюбу, Д. Наливайка, Д. Андреєва, Р. Гачева. Останній досліджував проблему «національні образи світу» понад тридцять років, написавши дванадцять книжок. Одну зі своїх книжок, яка так і називається «Національні образи світу», він розпочав словами: «Все добре в житті я пізнав: любов, природу, культуру, свободу торжества... — тільки ось світу не бачив, а дуже вабило. І в задоволення цієї потреби бачити світ і різні країни, уявити інші типи життя й думки — взявся я досліджувати й описувати національні образи світу. Це мій спосіб подорожувати: розумом та уявою. На рік-другий я занурююся в ту або ту країну: оточивши себе книжками про її природу, історію, релігію, кухню, — мову, літературу і науку ЇЇ вивчаю, музику слухаю, живопис, кіно, театр видивляюся. Внаслідок такого проникнення виробляється якась картина цього світу, і я пишу черговий національний портрет».

На уроках світової літератури вчителю-словеснику, як нікому іншому, відкриваються можливості допомогти учням «побачити світ і різні країни, уявити інші типи життя й думки».

Для проведення такої роботи потрібно створити методичну систему формування нових понять, які необхідні для розуміння нового предмета з 5 по 12 класи. Така система може складатися з двох етапів: 1) з 5 по 8 клас — пропедевтичний курс, який підготує школярів до аналізу художніх творів різних літератур; 2) з 9 по 12 клас — основний курс — читання й дослідження художніх текстів з урахуванням їхньої національної специфіки у взаємозв'язку з процесом розвитку світової культури. В середніх класах учні одержують початкове уявлення про терміни «нація», «національний образ персонажа», «національна наочність». А саме про:

Національне житло,

Національну їжу,

Національний одяг,

Національні рухи тіла,

Національні танці,

Національну музику,

Національні ігри,

Домінантні риси національної вдачі і т. д.

До такої роботи доцільно звертатися на уроках літературного читання, коли разом з головною навчальною метою (вчити правильного, вдумливого, виразного читання і розуміння прочитаного) вчитель обдумує додаткову мету, наприклад: поповнити знання учнів відомостями про національне житло (їжу, одяг, танці і т. д.) певного народу. Тому один з уроків, які відводяться на читання того чи того художнього тексту, або фрагменти уроку важливо присвячувати читанню національної предметності з подальшими коментарями.

Перші уроки читання національної предметності ефективно проводитимуться на пропедевтичному етапі, якщо на них читатиметься твір М. Гоголя «Тарас Бульба». Саме в цьому творі М. Гоголь створює колоритні національні образи українського і російського народів, що викликає особливий інтерес школярів, допомагає у сприйнятті світу «очима своєї національної стихії, очима свого народу», адже через глибоке та ясне розуміння себе легше зрозуміти і прийняти багатонаціональний світ, що тебе оточує.

Повість М. Гоголя дає вчителю унікальні можливості для реалізації навчальної мети. Тут він знайде яскраві, точні, високохудожні описи національної предметності. Наприклад, національного житла: «... Світлиця була прибрана... на смак того лайливого, важкого часу, коли почали розігруватися сутички і битви на Україні за унію. Все було чисте, вимазане кольоровою глиною. На стінах шаблі, нагайки, сітки на птахів, неводи, рушниці, хитро оправлений ріг для пороху, золота вуздечка на коня і пута зі срібними бляхами. Вікна у світлиці були маленькі, з круглими тьмяними шибками, які трапляються нині тільки в старовинних церквах, крізь які інакше не можна було дивитися, як трохи піднявши насувну шибку. Довкола вікон і дверей були червоні обводи. На полицях по кутах стояли глеки, сулії і пляшки зеленого й синього скла, різьблені срібні кубки, позолочені чарки всякої роботи: венеційської, турецької, черкеської, які потрапили у світлицю Бульби всякими шляхами, через треті й четверті руки, що було вельми звичайним у ті молодецькі часи. Берестові лави довкола всієї кімнати; величезний стіл під образами на покуті; широка піч із запічками, приступками й виступами, викладена кольоровими строкатими кахлями...».

Види робіт, що здійснюються вчителем після прочитання цього уривка, можуть мати таку логічну послідовність:

1. Коментар.

Учитель пояснює лексичне значення слів: світлиця, червоні обводи, пляшки, чарки, кахлі і т. ін.;

2. Бесіда.

Про що розповіла нам світлиця Тараса Бульби? а) Як були влаштовані житла українців?

Б) Що робили українці?

В) Які їхні захоплення?

Г) Чи віруючий був цей народ?

Д) Про яку традицію, що існувала в цього народу, ви здога

дуєтеся?

Є) Які риси вдачі цього народу вже можна відзначити?

3. Повторне читання уривка прийомом «про себе».