Син заможного комерсанта. Утворення одержав у Празі, Лейпцизі й Гамбурзі. З 1912 по 1914 р. працював у видавництвах. Був мобілізований на фронт, прослужив в армії понад дві років. На той час він уже став відомим поетом. В 1907 р. Макс Брід у доповненні у віденську газету «Ди Цайт» («Die Zeit») опублікував цикл віршів юного поета «Сади міста Праги». Другий збірник - «Друг людства» («Weltfreund», 1911) була видана також за підтримкою М. Броду

Вірші були написані в імпресіоністській манері й призивали до людинолюбства. Вийти із глибин індивідуальної свідомості, щоб у якімсь глобальному емоційному пориві злитися з людством, - у цьому бачив молодий поет рятівний вихід для себе й своїх сучасників. Під час Першої світової війни й у післявоєнні роки в експресіоністських журналах «Білі аркуші» і «Дія» він періодично публікував поезії, у яких відобразилися його фронтові враження. Тодішнє світовідчування Верфеля досить хаотичне, оскільки поет намагався з'єднати у своїй творчості марксизм, теософію й буддизм. У руслі експресіоністських пошуків написана повість «Не вбивця, а вбитий винуватий» («Nicht der Morder, der Ermordete ist schuldig», 1920).

Герой повести лейтенант Карл Душок, змучений казарменою муштрою й тиранією батька, почуває себе глибоко самотнім. Перед самою війною його втягують у досить таємничу політичну організацію терористичного напрямку. Карл бере участь у підготовці замаху на російського царя. Але акція не здійснилася, його друзі арештовані. У свідомості Карла Душека всі конфлікти миру викристалізувалися в боротьбі батьків і дітей. Мотив боротьби поколінь одержав універсальне поширення в експресіоністів, ставши своєрідним замінником конфліктів соціальних і моральних, політичних і військових

Карл Душок задумує вбити батька, що з дитячого років знищував у ньому вільну особистість. У повісті в наївній схематичній формі трансформувалися враження Верфеля від знайомства з російською літературою, зокрема з добутками Л. Андрєєва, а також досить поверхневе знання революційних подій у Росії. У першій повісті відчувається також бажання автора пропагувати ідеї З. Фрейда. Експресіоністська драма Верфеля «Людина із дзеркала» («Der Spiegelmensch», 1920) також не принесла авторові успіху, але залишилася примітним твором у плані освоєння літературного процесу післявоєнних літ

Герой драми — Тамал шукає порятунку від мирської суєти в монастирі. Але перш ніж постригтися в ченці, він повинен подивитися в магічне дзеркало, у якому побачив свого двійника. Пострілом у дзеркало Тамал перетворив своє відбиття в живу істоту - підступне й жорстоке. Фабула драми побудована на боротьбі героя зі своїм двійником - втіленням всіх темних сторін свідомості людини. Використавши розповсюджений романтичний мотив боротьби двійників, Верфель намагався окреслити шлях людини до моральної чистоти, досягти яку можливо лише через подолання слабостей і спокуси. Тільки після того як Тамал, засудивши себе, вирішив прийняти отруту, вона духовно очищається, а двійник вертається взеркало.

Драма Верфеля багатослівна й декларативна, думка автора почасти ілюстрована готовими літературними кліше. Всесвітнє визнання Верфель одержав після публікації роману «Верді» («Verdi», 1924). Змістом роману став не стільки життєпис італійського композитора, скільки сама творча атмосфера створення опер. У сюжеті Верфель зіштовхує двох знаменитих антагоністів оперної сцени: Джузеппе Верді й Рихарда Вагнера. Симпатії автора на стороні італійського композитора. Конфлікт між двома геніями світової музичної культури носить не особистий, а світоглядний характер

Верфель дорікає Р. Ватеру за захоплення містицизмом, руйнування сформованого традиційного оперного жанру, відмова від національної мелодики опери. Верді в інтерпретації Верфеля - композитор глибоко народний, тісно пов'язаний з визвольним рухом Італії середини XIX ст. Музика Верді, як затверджував автор роману, стала ярчайшим втіленням національної самосвідомості. Верфель створив у романі глибоко трагічний образ великого композитора. Джузеппе Верді старий, він втратив близьких людей

Він пізнав не тільки тріумф, а й гірке нерозуміння, коли постановки його опер супроводжувалися скандалами, а цензура забороняла спектаклі через їхню антимонархічну спрямованість. Але герой роману з гордістю говорить: «Мир має потребу в мені». У цьому й полягає правота генія. В 1929 р. під час перебування Верфеля в Дамаску в нього виник задум роману «Сорок днів Муса-Дага» («Die vierzig Tage des Musa-Dagh»), робота над яким була закінчена в 1933 р. Враження від побаченого в Сирії змусили автора відновити одну з найтрагічніших сторінок в історії Вірменії: «Сумне видовище, що являли собою працюючі на килимовій фабриці діти біженців, покалічені, голодні, стало остаточним поштовхом до наміру вивести у мир із царства мертвих, де спочиває все, що колись збулося, незбагненну долю вірменського народу».

У романі «Сорок днів Муса-Дага» Верфель зобразив події 1915 року, коли младотурки влаштували різанину вірменів в Османській імперії. Під час розпалення репресій жменька вірменів вчинила героїчний опір насильству. Вони боролися за своє життя й честь усього вірменського народу на Муса-Даге, т.е. біля гори Мойсея. Жителям шести вірменських сіл було наказано покинути свої житло й піти у вигнання в Месопотамію в пустелю Дейр-Ель-Зор. Їх прирікали на загибель: протягом восьми днів і ночей вони чинили опір поліції й армії, сховавшись на горі Муса-Даг. Роман Верфеля побудований на документальній основі. Командував загоном повстанців колишній офіцер турецької армії Рафаель Баградян.

Він приїхав із Франції в рідне село й виявився випадково утягненим у ці драматичні події. Йому пощастило вивести односільчан у Єгипет. Автор вишиковує оповідання як паралель до Старого Завіту. У фіналі роману Рафаель Баградян гине осінений хрестом. Роман, що розвінчав націоналізм, був актуальним у роки боротьби з фашизмом. Після приходу гітлерівців до влади Верфель незмінно жив у Празі й Відні. Після насильницького приєднання Австрії до німецького рейха Верфель емігрував у Францію (1938). В 1940 р. він відправився в США. У Каліфорнії подружився з Л. Фейхтвангером. Найбільший успіх йому принесла «комедія трагедії» «Якобовский і полковник» («Jacobowski und der Oberst», 1944), поставлена в післявоєнні роки в багатьох західноєвропейські театрах

У п'єсі мова йшла про втечу двох польських емігрантів через окуповану Францію. Сучасні Дон Кихот і Санчо Панса випробували чимало трагікомічних пригод. Останній науково-фантастичний роман Верфеля - «Зоря ненароджених» («Stern der Ungeborenen») залишився незакінченим