Мета: Простежити віхи життя і творчого шляху письменника, його творчі принципи, розкрити роль України у долі митця, розвивати творчу уяву учнів, вміння орієнтуватися у прочитаному, виховувати інтерес до творчості письменника.

Обладнання: Дагеротипний портрет О. Бальзака (О. Дом'є), «Паризькі типи», «Дядько і небіж» (серія літографій), «Портрет старого єврея» (Рембрандт), «Червоний єврей» (М. Ша-Гал).

Тип уроку: Вивчення нового навчального матеріалу.

Ьпіграф. Бальзак великий! Його характери

Витвір розуму всесвіту!

Ф. Достоєвський

Ланцюжок навчальних ситуацій уроку:

1. Слово вчителя.

2. Звернення до портрета письменника.

3. Звернення до теми та епіграфа.

4. Мотивація навчальної діяльності.

5. Створення усного роману «Сцени приватного життя месьє Оноре де Бальзака».

6. Підбиття підсумків уроку.

7. Домашнє завдання.

1. Слово вчителя. «Подивіться на Бальзака: як багато написала ця людина, і, незважаючи на це, чи є в його повістях бодай один характер, хоча б єдине обличчя, яке було б схоже на інше? О, яке незбагненне мистецтво змальовувати харак

тери з усіма відтінками їхньої індивідуальності», — так ви словився про французького письменника російський критик В. Бєлінський. А співвітчизник і «брат письменника по перу» Ш. Бодлер про свого сучасника відгукувався так: «Мене час

то дивувало, що Бальзака уславлювали, головним чином, за його спостережливість; а мені завжди здавалося, що він фантазер, і фантазер пристрасний. Усі його герої наділені гарячою життєвою силою. Всі його вигадки мальовничі, як мрії».

Творчість О. де Бальзака витримала перевірку часом і посіла гідне місце серед визначних явищ в історії розвитку світової літератури. Масові тиражі видань, численні екранізації творів свідчать про надзвичайну популярність його творчої спадщини. Проте життя самого письменника, насичене цікавими сюжетними поворотами, виявляється не менш захопливим, ніж його твори.

2. Звернення до портрета письменника.

3. Звернення до теми та епіграфа.

4. Мотивація навчальної діяльності. Сьогодні ми спробуємо написати усний роман, в якому головним героєм та оповідачем буде сам Оноре де Бальзак. За короткий час уроку навряд чи можна буде написати твір великої епічної форми (до якої і належить роман), тому ми обмежимося лише розділами, де йтиметься про найзначніші події в житті і творчості митця.

5. Створення усного роману «Сцени приватного житТя месьє Оноре де Бальзака».

Розділ 1. Як я став письменником.

— Любий друже, тебе, мабуть, здивує, що про своє рожеве дитинство я не пам'ятаю майже нічого? Так, так. Одразу ж після народження 20 травня 1799 року в місті Тур мене віддали годувальниці. За ті три роки, що я провів із нею, спогадів про батьків майже не залишилося. Батько, який мені малому здавався старим сивим чоловіком (йому на той час було п'ятдесят три роки), можливо, тоді переймався зміною дідового селянського прізвища Бальна на аристократичне Бальзак. Мати ж, молода, енергійна, вродлива жінка, молодша від свого чоловіка на тридцять два роки (як я дізнався згодом), навідувалася до мене нечасто. Лора — так звали мою матір — з головою кинулася у вир кохання й аристократичного життя, тому до мене їй не було діла. Проте, вважаючи, що я надто веселий і пустотливий за характером, мати намагалася виховувати мене в строгості та слухняності. Задля цього вона обрала не дуже приємні для мене засоби. Я й тепер згадую не найкращі роки дитинства (з семи до п'ятнадцяти років): різноманітні приватні навчальні заклади, нецікаве навчання, сувора дисципліна, постійний тиск з боку матері щодо моєї успішності, брак кишенькових грошей та глузування з цього приводу однолітків. Усе це, ранячи самолюбство, змусило мене жадати слави, успіху й кохання. Єдиною розрадою було читання. Вдома, зручно влаштувавшись у кріслі батькового кабінету, я отримував задоволення від Вольтера, Руссо, Шатобріана.

Коли мені виповнилося п'ятнадцять і родина переїхала до Парижа, окрім навчання у приватних школах, я відвідував лекції у Сорбонні, куди згодом вступив на факультет права. Проте студентське життя, що здалося мені спочатку прекрасним, поєднувалося з роботою в конторі месьє Гійоне-Мервіля. Ось де я багато чого надивився! Зламані долі, несправедливість, людські хиби і вади у хитромудрому переплетенні — ось якого досвіду я набирався! Любий друже, як ти гадаєш, з кого я згодом писав образ Дервіля?

Ні, юридична кар'єра мене аж ніяк не приваблювала, і я, отримавши диплом бакалавра, твердо заявив про це батькам.

До того ж додав, що хочу цілком присвятити себе письменництву. Уяви собі, який жах охопив моїх родичів! Та мудре рішення дати нерозважливому синові строк випробування свого літературного таланту у два роки до них прийшло не одразу.

У моїй голові тоді зародилася думка написати трагедію у віршах «Кромвель». Я з головою поринув у читання: перед очима маячіли «Загальна анатомія» Біша, «Анатомія мозку» Галля, праці Декарта, Спінози, Лейбніца... Заповзято і старанно працював над своїм твором, повністю відцуравшись від радощів життя... Батьки, стурбовані станом мого здоров'я, радили звернутися до лікарів. Але я, худий, блідий, з бородою і нестерпним зубним болем, що перекривлював усе моє обличчя, заявив:

— Вовки ніколи не зверталися до дантистів, і люди по

винні наслідувати цей приклад.

І ось нарешті роботу закінчено... Сімейне читання... Захоплення... І перша думка фахівця:

— Юначе, раджу вам захоплюватися будь-чим, тільки не

літературою.

Тепер з упевненістю можна сказати, що «Кромвель» — це мій зубний біль. Якби я тоді перестав вірити в себе, мабуть, став би не видатним письменником, а «писакою, машиною, конякою на манежі, що ходить по колу, п'є, їсть і спить у відведений час»!

Що ж, дворічний термін випробування завершився, і родичі вирішили знайти для мене добропристойну справу в якій-небудь конторі.

— Я тоді стану як всі, — у запалі мій розум відсікав ці наміри. — І люди називають життям це обертання колеса млина, це постійне повернення до одного й того самого?.. Мені ще не довелося зірвати квіти життя, але саме зараз я в тому неповторному віці, коли вони розпускаються! Навіщо мені будуть потрібні багатства та задоволення в шістдесят років?

Так почалося моє самостійне життя.

Розділ 2. Головні події мого життя — мої твори.

Уяви мене, мій друже, двадцятидворічним юнаком, який кипить жагою життя, сповнений творчих задумів і планів. Але ж якось потрібно заробляти собі на життя. Випадок звів мене з Огюстом Лепуатвеном (ото ділок!), завдяки якому я ледь не став ремісником у літературі. Огюст наживався на тому, що продавав книговидавцям романи, написані «нашвидку руч» літературними підмайстрами-«кретинами». Тепер я на

вряд чи назвав би цю писанину літературою, швидше — віян-ням моди, примхою аристократів. Але тоді я радів, що за свою працю отримую гонорари, і наївно мріяв про збагачення і славу.

Та час спливав, мода на всілякі аристократичні «кодекси» минала, а бажаного я так і не отримував, незважаючи на те, що працював не покладаючи рук.

Тоді я вирішив стати ділком. Це сумна сторінка життя, мій друже! Будь-яка, навіть найризикованіша, комерційна справа, що могла дати швидкий прибуток, захоплювала мене і штовхала на сміливі кроки. Я цілком був упевнений в успіху і переконував у цьому своїх кредиторів. Проте коли мариво розсіялося і всі проекти один за одним зазнали краху — я опинився сам на сам із боргами у сорок п'ять тисяч франків, кредиторами і розчаруванням. До цього часу з болем згадую той зловісний 1828 рік!

Засмучуватися не було часу, залишалося лише наполегливою працею виправляти становище. Тоді, мій друже, я працював по шістнадцять годин на добу, адже не встигав відпрацьовувати аванси, видані на ще не написані мої твори. Якщо, мій друже, ти гадаєш, що, окрім літературної праці, я не бачив нічого, то глибоко помиляєшся! Тоді я встигав всюди і все: бувати у світі, підкорювати серця чарівних жінок, навіть зазнав слави трохи кумедного «денді»! Життєва енергія струменіла в мені й виливалася потоком на аркуші паперу, з яких згодом виросла «Людська комедія»!

Своє тридцятиліття пов'язую з виходом у світ роману «Останній шуан». Уперше я підписався не псевдонімом, а власним іменем. Мало того, я осягнув, що все написане мною до «Шуанів» — «дурниці, які ми робимо до нашого народження»! Отже, я народився! Річ у тім, що у споконвічній боротьбі між чоловіком і дружиною я обрав бік жінки.

А який бум викликав у 1831 році роман «Шагренева шкіра»?! Я й досі смакую ці спогади! Книжка розійшлася миттєво, а читачі, яким не пощастило її придбати, записувалися в чергу в читальних залах. Разом з цим я відчув, що таке людська заздрість — вчорашні «друзі» на шпальтах газет і журналів просто знущалися з мене. Але вони не змогли зіпсувати моєї насолоди життям. Тепер я став багатий і міг жити у своє задоволення: вишуканий одяг, прекрасне помешкання, обіди в ресторанах, відвідування салонів, спілкування з Віктором Гюго, Жорж Санд, Генріхом Гейне...