Тема реквієму живе не тільки в літературі. Вона живе й у музиці. Свій реквієм Моцарт почав писати в 1791 році. Але він не встиг його закінчити. Це зробили його учні. Як і «Реквієм» Ахматової, цей добуток був написаний за замовленням. У липні 1791 року до Моцарту приїхала людина в чорному й замовив заупокійну месу. У цей час Моцарт уже був важко хворий. На питання друзів, над чим він працює, він відповідав, що до нього приходила його смерть, і по її замовленню він пише реквієм для себе

Реквієм- католицька заупокійна молитва. У ньому з'являються картини Страшного Суду, грізної кари, ниспосланной грішникам, благання їх про порятунок. Але «Реквієм» Моцарта глибоко людяний; сердечнейшая лірика сполучається в ньому з величезним драматизмом. Страждання людини, його розпач і надія, біль і борошна- от основний зміст музики

Requiem aeternam («Дай їм вічний спокій...») - вступна молитва. По її початкових словах назва «Реквієм» одержала й вся заупокійна меса

Хор ангелів велика година восславил,

И небеса розплавилися вогне.

Батькові сказав: «Почто мене залишив!»

А матері: «ПРО, не ридай Міні»

Ці рядки з «Реквієму» Ахматової виражають основну ідею добутку Моцарта.

Заключна частина «Реквієму» Моцарта - «Lux aeterna» («Світло вічний») - благання про дарування вічного спокою. Це радісний і світлий мотив. Що йде від сповненого надією серця. Надією на блаженство, на вічне життя в раї. Ганна Ахматова ж навпаки, не хоче цього. Вона просить поставити їй пам'ятник, щоб не забувати жахи цього життя. Щоб вона й люди пам'ятали об цьому й після неї смерті

Потім, що й у смерті блаженної боюся

Забути гуркіт чорних марусь,

Забути, як осоружна хлюпотіла двері

И вила баба як поранений звір

Ганна Ахматова боїться забути це все, тому що в цей момент це- зміст її життя. Щоб не прожити життя зрячи, щоб залишити пам'ять про себе й про свій час у серцях людей, вона звертається до мотиву пам'ятника

Тему Пам'ятника розвиває друга, заключна частина «Епілогу». Ця тема добре нам відома по Державіну й Пушкіну. Але в «Реквіємі» Ахматової вона здобуває зовсім інший- глибоко трагічний- вигляд і зміст. Пушкіна у своєму вірші «Пам'ятник» говорить про вічність поезії. Його пам'ятник споруджується не стільки потомством, скільки самим поетом, щодня, щогодини, кожної написаної їм рядком. Центральна ідея цього вірша- пам'ять народу й оцінка праць поета: «До нього не заросте народна стежка». Тобто «Пам'ятник» Пушкіна- це пам'ятник його Музі

У Ганни Ахматової - всі по-іншому. Вона просить поставити собі пам'ятник у Тюремної Стіни. Виходить, це пам'ятник не Ахматової, не її музі, а пам'ятник всім жертвам репресій, замучених в 30-і й інші страшні роки. Тобто знову рамки поеми розсовуються

А якщо коли-небудь у цій країні

Спорудити задумають пам'ятник мені,

Согласье на це даю торжество,

Але тільки з условьем - не ставити його

Ні біля моря, де я народилася:

Остання з морем розірвана зв'язок,

Ні в царському саду в заповітного пня,

Де тінь безутішна шукає мене,

А тут, де стояла я триста годин

И де для мене не відкрили засув

Ці два вірші, написані в різні епохи, все-таки близькі один одному. У своєму «Пам'ятнику» Пушкін говорить:

И довго буду тим люб'язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я Волю

И милість до занепалого призивався

Але й Ганна Ахматова жила теж у жорстоке століття, восславляла Волю, але тільки не так відкрито, як Пушкін. У неї не було такої можливості. Виходить, Ахматова й Пушкін духовно близькі один одному люди. І ще про музику. Думаю, усі знають знамениту 5-ую симфонію Бетховена. Мені здається, що в ній теж є присутнім тема смерті

Симфонія - оркестровий добуток, що складається з декількох частин (звичайно із чотирьох). Частини симфонії різні й навіть контрастні по характері, але все разом утворять єдине ціле

Свою симфонію Бетховен наповнив глибоким драматизмом, у ній одержали музичне втілення ідеї, що хвилювали кращих людей того часу. Бетховен був сучасником французької революції кінця XVTII століття, воно глибоко вірив у силу людського розуму й волі, у торжество законів справедливості. Він уважав, що музика покликана «висікати вогонь із мужнього серця». Все це визначило характер його кращих, найбільш значних добутків, до яких належить і П'ята симфонія. Перша частина цієї симфонії- сама драматична. У ній як би відбите кипіння життя, боротьба суперечливих її сторін. У цій частині Бетховен протиставив дві теми: головна (тема долі) і побічна (тема людської душі).

Головна тема являє собою короткий, «» мотив, щостукає. Біографи Бетховена затверджують, що композитор сказав про цю тему: «Так стукається доля у двері до людини». Особливість П'ятої симфонії в тім, що цей мотив розвивається не тільки в першій частині, але проходить і в інших її частинах, видозмінюючись, але майже скрізь зберігаючи свій тривожний характер. Перша частина боротьба між долею й душею людини. Ця боротьба проходить крізь всю симфонію. У другій і третій частині чуються ритми врочистих гімнів-маршів, настільки характерних для епохи французької революції. Третя частина - підготовка до грандіозного фіналу. Сам фінал- яскравий, урочистий. Якщо вся симфонія написана в до мінорі, то фінал- у найяснішій тональності- до мажорі. Виходить, перемогла душу людини, а це значить, що людина, якщо захоче, може перемогти й долю. Але, як уже було сказано, Ганна Ахматова не хоче, та й не може перемогти свою долю. Часи вже не ті

«Реквієм» Ганни Ахматовій справді народний добуток, не тільки в тому розумінні, що він відбив і виразив велику народну трагедію (не тільки цього сторіччя, але й минулих років теж), але й за своєю поетичною формою, близький до народного мовлення. «Витканий» із простих, «підслуханих», як пише Ахматова, слів, він з великою поетичною й цивільною силою виразив свій час і страждаючу душу народу

И навіть та обставина, що ні «Реквієм», ні інші твори Ахматової 30-х років не були відомі читачеві, анітрошки не применшує їхнього значення в історії радянської поезії того часу, тому що вони свідчать про те, що в ці важкі роки література, задавлена лихом і приречена на мовчання, продовжувала існувати - всупереч терору й загибелі. І не важливо, що в Росії поема була надрукована тільки в 1987 році. Головне, що цей добуток все-таки побачив світло й завоювало серця багатьох читачів