Ціль: простежити віхи життя й творчого шляху письменника, його творчі принципи, розкрити роль України в долі художника, розвивати творча уява учнів, уміння орієнтуватися в прочитаному, виховувати інтерес до творчості письменника

Устаткування: портрет О. Бальзака (О. Домье), «Паризькі типи», «Дядько й племінник» (серія літографій), «Портрет старого єврея» (Рембрандт), «Червоний єврей» (М. Крокував).

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу

Епіграф. Бальзак великий! Його характери -

Добуток розуму вселеної!

Ф. Достоєвський

Ланцюжок навчальних ситуацій уроку:

1. Слово вчителя

2. Звертання до портрета письменника

3. Звертання до теми й епіграфа

4. Мотивація навчальної діяльності

5. Створення усного роману «Сцени приватного життя месье Оноре де Бальзака».

6. Підведення підсумків уроку

7. Домашнє завдання

1. Слово вчителя. «Подивитеся на Бальзака: як багато написала ця людина, і, незважаючи на це, є чи в його повістях хоч один характер, хоча б єдина особа, що було б схоже на інше? ПРО, яке незбагненне мистецтво зображувати характери з усіма відтінками їхньої індивідуальності», - так висловився про французького письменника російський критик В. Бєлінський. А співвітчизник і «брат письменника по перу» Ш. Бодлер про свого сучасника озивався так: «Мене часом

те дивувало, що Бальзака прославляли, головним чином, за його спостережливість; а мені завжди здавалося, що він фантазер, і фантазер жагучий. Всі його герої наділені гарячою життєвою силою. Всі його оповідання мальовничі, як мрії».

Творчість О. де Бальзака витримало перевірку часом і зайняло гідне місце серед видатних явищ в історії розвитку світової літератури. Масові тиражі видань, численні екранізації добутків свідчать про надзвичайну популярність його творчої спадщини. Проте, життя самого письменника, насичена цікавими сюжетними поворотами, була не менш захоплюючої, чим його добутку

2. Звертання до портрета письменника

3. Звертання до теми й епіграфа

4. Мотивація навчальної діяльності. Сьогодні ми спробуємо написати усний роман, у якому головним героєм і оповідачем буде сам Оноре де Бальзак. За короткий час уроку чи навряд можна буде написати добуток великої епічної форми (до якого й належить роман), тому ми обмежимося лише розділами, де буде йти мовлення про найбільш значні події в житті й творчості художника

5. Створення усного роману «Сцени приватного життя месье Оноре де Бальзака».

Розділ 1. Як я став письменником

- Дорогою друг, тебе, напевно, здивує, що про своє рожеве дитинство я не пам'ятаю майже нічого? Так, так. Відразу ж після народження 20 травня 1799 року в місті Тур мене віддалили від годувальниці. За ті три роки, що я провів з нею, спогадів про батьків майже не залишилося. Батько, що мені маленькому здавався старим сивим чоловіком (йому на той час було п'ятдесят три роки), можливо, тоді переймався зміною дідового селянського прізвища Бальна на аристократичне Бальзак. Мати ж, молода, енергійна, гарна жінка, молодше свого чоловіка на тридцять два роки (як я довідався згодом), навідувалася до мене нечасто. Лора - так кликали мою матір - з головою кинулася у вир любові й аристократичного життя, тому їй до мене не було справи. Проте, уважаючи, що я веселий і пустотливий по характері, мати намагалася виховувати мене в строгості й слухняності. Заради цього вона обрала не дуже приємні для мене засобу. Я й тепер згадую не найкращі роки дитинства (із семи до п'ятнадцяти років): різноманітні частки навчальні заклади, нецікаве навчання, сувора дисципліна, постійний тиск із боку матері щодо моєї успішності, недолік кишенькових грошей і глузування із цього приводу ровесників. Все це, ранячи самолюбство, змусило мене шукати славу, успіх і любов. Єдиною розрадою було читання. Удома, зручно влаштувавшись у кріслі батьківського кабінету, я одержував задоволення від Вольтера, Руссо, Шатобриана.

Коли мені здійснилося п'ятнадцять і сім'я переїхала в Париж, крім навчання в приватних школах, я відвідував лекції в Сорбонне, куди згодом надійшов на факультет права. Але студентське життя, що здавалася мені спочатку прекрасної, поєднувалася з роботою в конторі месье Гийоне-Мервиля. От де я багато чого надивився! Зламані долі, несправедливість, людські недоліки в хитромудрому переплетенні - от якого досвіду я набирався! Дорогий друг, як ти думаєш, з кого я згодом писав образ Дервиля?

Ні, юридична кар'єра мене аж ніяк не залучала, і я, одержавши диплом бакалавра, твердо заявив про це батькам

И вдобавок додав, що хочу цілком присвятити себе творчості. Уявляю собі, який жах охопив моїх родичів! І мудре рішення дати безрозсудному синові випробний термін свого літературного таланта у два роки до них прийшло не відразу.

У моїй голові тоді зародилася думка написати трагедію у віршах «Кромвель». Я з головою поринув у читання: перед очами маячили «Загальна анатомія» Биша, «Анатомія мозку» Галля, роботи Декарта, Спинози, Лейбница... Заповзятливо й старанно працював над своїм добутком, повністю відрікшись від радості життя... Батьки, стривожені станом мого здоров'я, радили звернутися до лікарів. Але я, худий, блідий, з бородою й нестерпним зубним болем, що перекривляла всю мою особу, заявив:

- Вовки ніколи не зверталися до дантистів, і люди повинні наслідувати цьому прикладу

И от, зрештою, робота закінчена... Сімейне читання... Захоплення... І перша думка фахівця:

- Юнак, раджу вам захоплюватися чим-небудь, тільки не літературою

Тепер із упевненістю можна сказати, що «Кромвель» - це мій зубний біль. Якби я тоді перестав вірити в себе, напевно, став би не видатним письменником, а «писакою, машиною, конем на манежі, що ходить по колу, п'є, їсть і спить у відведений час»!

Що ж, дворічний строк випробування завершився, і родичі вирішили знайти для мене благопристойна справа в якій-небудь конторі

- Я тоді почував себе як всі, - у запалі мій розум відтинав ці наміри. - И люди називають життям це звертання колеса млина, це постійне повернення до тому самому?.. Мені ще не довелося зірвати квіти життя, але саме зараз я в тім неповторному віці, коли вони розпускаються! Навіщо мені потрібні задоволення в шістдесят років?

Так почалося моє самостійне життя

Розділ 2. Головні події мого життя - мої добутку

- Представте мене, мій друг, двадцатидвухлетним юнаків, що кипить спрагою життя, сповнений творчих задумів і планів. Але якось потрібно заробляти собі на життя. Випадок звів мене з Огюстом Лепуатвеном (от ділок!), завдяки якому я ледь не став ремісником у літературі. Огюст наживався на тім, що продавав книговидавцям романи, написані «на швидку руку» літературними подмастерьями-«кретинами». Тепер я чи навряд назвав би цю писанину літературою, швидше - віянням моди, примхою аристократів. Але тоді я радувався, що за свою роботу одержую гонорари, і наївно мріяв про збагачення й славу

Але час ішов, мода на всілякі аристократичні «кодекси» пройшла, а бажаного я так і не одержував, незважаючи на те, що працював не покладаючи рук

Тоді я вирішив стати ділком. Це сумна сторінка життя, мій друг! Будь-яка, навіть сама ризикована комерційна справа, що могла дати швидкий прибуток, захоплювала мене й штовхала на сміливі кроки. Я цілком був упевнений в успіху й переконував у цьому своїх кредиторів. Але, коли марево розсіялося й всі проекти один за іншим зазнали краху - я виявився один з боргами в сорок п'ять тисяч франків, кредиторами й розчаруванням. До цього часу з болем згадую той лиховісний 1828 рік!

Засмучуватися не було часу, залишалося лише наполегливою роботою виправляти положення. Тоді, мій друг, я працював по шістнадцяти годин у добу, адже не встигав відпрацьовувати аванси, видані на ще не написані мої добутки. Якщо, мій друг, ти думаєш, що, крім літературної роботи, я не бачив нічого, то глибоко помиляєшся! Тоді я встигав усюди й усе: бувати у світлі, скоряти серця чарівних жінок, навіть випробував слави небагато смішного «денді»! Життєва енергія струменіла в мені й виливалася потоком на аркуші паперу, з яких згодом виросла «Людська комедія»!

Своє тридцятиріччя зв'язую з виходом у мир роману «Останній шуан». Уперше я підписався не псевдонімом, а власним ім'ям. Мало того, я осяг, що все написано мною до «Шуана» - «дурниця, що ми робимо до нашого народження»! Отже, я народився! Справа в тому, що в споконвічній боротьбі між чоловіком і дружиною я обрав сторону жінки

А який бум викликав в 1831 році роман «Шагренева шкіра»?! Я и дотепер смакую ці спогади! Книга розійшлася миттєво, а читачі, яким не повезло неї придбати, записувалися в чергу в читальних залах. Разом із цим я відчув, що таке людська заздрість - учорашні «друзі» на шпальтах газет і журналів просто знущалися треба мною. Але вони не змогли зіпсувати моєї насолоди життям. Тепер я став богатий і міг жити собі на втіху: вишуканий одяг, прекрасне житло, обіди в ресторанах, відвідування салонів, спілкування з Віктором Гюго, Жорж Санд, Генріхом Гейне...

Визнаю, у мене ніколи не затримувалися гроші. На відміну від матері, я не вмів заощаджувати, тому мої витрати незабаром утроє перевищили доходи. Тут і накинулися на мене кредитори й вороги. Але я тоді плідно працював. Якось мені вдалося підрахувати: в 1829 році - видав п'ять романів, в 1830 -