У вузькому змісті автобіографія є документом, що містить метричні, анкетні дані. До літературної автобіографії, що становить великий інтерес із погляду композиційно-мовної структури, ставляться тексти, що є у своїй більшості оповідань від першої особи про основні події, періоди, ключових моментах життя автора, заснованих на ідентичності автора й оповідача або на тім, що автор є прототипом героя

Ці тексти характеризуються ретроспективною установкою, об'єктивністю процесу опису всього происходящего з автором у минулому, співвідношенням особистого біографічного часу із часом історичним. У цілому в рамках автобіографічних текстів перебувають такі жанрові форми, як мемуари, сповіді, щоденникові записи, записні книжки, листи й ін. Автобіографія як така - жанр документально-художніх добутків; "естетическая й або історіографічна цінність автобіографії визначається співвідношенням художн і документального почав, а також особливостями функціонування кожного добутку: час "вибирає" коштовне в добутку".

Таким чином, автобіографії можна умовно розділити на тексти з переважним документальним початком, з точними фактографічними відомостями, і тексти, у яких важлива не стільки вірогідність фактів, що викладаються, скільки можливість побачити очами письменника його розуміння й тлумачення свого життя й творчого становлення. В останньому випадку описувані події, проходячи через літературну призму, стають матеріалом для творчості; крім того, факти біографії, відомі лише її авторові й нікому іншому, не можуть бути оскаржені й приймаються як істина, у той час як автор міг щось випустити з уваги, забути, переплутатися

У давньоруській літературі багато добутків словесності несли в собі зачатки феномена автобіографії. Російська автобіографія як жанр народилася на ґрунті житійних добутків. Першою російською художньою автобіографією стало "Житіє протопопа Авакума, їм самим написане" (кінець XVII в.). Оригінальні російські житія-біографії послужили історичним джерелом сучасних жанрів повести-біографії й повісті-автобіографії . У різний час із тими або іншими цілями, прагненнями, з різним ступенем психологізму, щирості, щиросердості, іронічності, самокритичності й проч. до створення добутків автобіографічного характеру зверталися Д. И. Фонвізін, А. С. Пушкін, А. И. Герцен, М. Горький, Б. Л. Пастернак, О. е. Мандельштам, А. И. Солженицин і багато інші

Але якщо споконвічно автобіографічний текст вибудовувався як життєпис, де всі події представлені в хронологічній послідовності, продиктованою твердою схемою житійного жанру, то в сучасній автобіографічній прозі "все більшого значення набувають тимчасові зсуви, що встановлюють план безпосереднього спостерігача - очевидця й учасника подій минулого, затверджується принцип асоціативного зчеплення епізодів, сцен, що відтворять переривчасті спогади оповідача".

Багато художніх творів В. П. Астафьева, наприклад, "Останній уклін", " Цар-Риба", відзначені "підвищеною роллю автора, автобіографічного героя" . Вони автобиографични за задумом, але не є автобіографією як такий. Оповідач або творчо переосмислює власне "я", пропонуючи читачеві свого роду інтерпретовану біографію (найчастіше розповідається про дитинство), або описує події, що відбулися коли-або з "я", але без розгорнутих біографічних відомостей. Таку організацію добутків Астафьева можна умовно назвати стилізованою автобіографією й вивести узагальнений, що варіюється залежно від ідеї й художнього задуму конкретного добутку "життєвий шлях" оповідача й рефлексирующего "я", що базується на художньо переосмисленій реальності, але отражающий дійсні (реальні для Астафьева-Автора) біографічні віхи: важке, голодне довоєнне дитинство, рання втрата батьків, життя в сім'ї бабусі, дитячий будинок, поранення на фронті й т.д.

В оповіданні "Тільник з Тихого океану" можна спостерігати сукупність стилістичних і язикових особливостей "автобіографічних" добутків Астафьева: оповідання від першої особи, нелінійність, багатоплановість і детальність спогадів, особлива увага до подробиць, об'ємна й тимчасова нерівномірність композиційних частин, численні міркування автора про хвилюючих його колись і тепер проблеми й "вічній" темі - змісті людського життя, образність мови, багатство порівнянь, епітетів, цитат

По визначенню автора, даному їм в епілозі, оповідання є "ненавмисною" сповіддю "про життя й долю провінційного письменника"5. Астафьев не випадково використовує стійкі елементи однієї жанрової структури в іншій. Исповедальность - особлива риса його "автобіографічної" прози, що виражається в граничній відкритості автора читачеві й щирості почуттів, що виражаються, суджень, - реалізується найбільше цілеспрямовано за допомогою взаємодії жанрів, тобто жанрової транспозиції. Тут "привнесеним" жанром стає жанр листа, службовець "регулятором і каталізатором подальшого действования з текстом"6 , і в цьому випадку канонічно припускає двостороннє спілкування, необхідне авторові для організації "автобіографічного" оповідання