Н.В. Гоголь і А.С. Грибоєдов є письменниками дев'ятнадцятого століття. Пройшло вже багато років, але їхні добутки живі, тому що в них зачіпаються вічні теми моральності й низькості, шляхетності й підлості, любові й холодного розрахунку. Автори

показують на сторінках свого добутку нової людини, що заради кар'єри й прибутку готовий на все. Письменники одностайно засуджують таких людей, з гіркотою відзначаючи, що в суспільстві їх не так вуж і мало. Типу такого «ділового» людини у творчості Грибоєдова відповідає Молчалин з комедії «Горі від розуму», а у творчості Гоголя - Чичиков з «Мертвих душ». Спробуємо зрівняти цих героїв і з'ясувати, у чому подібні позиції авторів

По-перше, варто відзначити, що самі добутки значно відрізняються друг від друга. «Горі від розуму» це комедія у віршах, а «Мертві душі» поема, по обсязі в багато разів переважаючу вищезгадану п'єсу. І Гоголь, і Грибоєдов при описі своїх героїв використають гумор і сатиру, висміюючи пороки свого часу

Павло Іванович Чичиков і Олексій Степанович Молчалин починають свій життєвий шлях без грошей і споріднення. Їхній життєве кредо багато в чому схоже. Чичиков передчуває зародження нового ладу - капіталізму й уже готовий до його умов. Над усе на світі він ставить гроші, все життя присвятить складанню капіталу. Чичиков прекрасно запам'ятав завіт батька «берегти копійку», тому що всі можуть зрадити, тільки «копійка» допоможе й урятує. Павло Іванович із дитинства починає збивати капітал, перепродуючи приятелям булки й пампушки. Потім він займеться аферами на митниці, коли й ця справа розкриється,

Чичиков придумає велику фальсифікацію з мертвими душами, купуючи їх як живі, не минулої ревізької казки. Він хоче закласти їх в опікунську раду й одержати наявний капітал під ефемерний податок. Молчалин спочатку теж був безвісним, безрідним тверским міщанином, але твердо пам'ятав наставляння батька:

По-перше, догоджати всім людям без изъятья

Хазяїнові, де доведется жити,

Начальникові, з ким буду я служити,

Слузі його, що чистить плаття,

Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,

Собаці двірника, щоб ласкаво була

За три роки відсутності Чацкого Молчалин домігся блискучих успіхів. Він став секретарем московського «туза», одержав три нагородження, чин асессора, що дає право на потомствене дворянство, став улюбленим і таємним нареченим Софії. Чи розумні герої? Безумовно, їхній розум, хитрість, спритність, абсолютна безпринципність допомагає їм із усього покористуватися. Але ці герої не вселяють ні краплі поваги, тому що їхні здатності спрямовані на обман держави й навколишніх, нехай і не найкращих представників. Чичиков і Молчалин уміють знайти «ключ» до кожної впливової людини. Молчалин

незамінний у фамусовском будинку:

Там моську вчасно погладить,

Отут у пору картку втре...

И Чичиков, переїжджаючи з маєтку в маєток, пристосовується до поводження й характерів власників. У Манилова він найдобріша людина, із Собакевичем - «кулак кулаком», у Коробочки - гневливий зайнятий пан, якому ніколи затримуватися по дрібницях. Приїхавши до Плюшкину, Чичиков убив хазяїна своїм «великодушністю й щедрістю», відмовившись від їжі й взявши всі витрати по оформленню продажу мертвих душ на себе

Звичайно, суспільство, у якому обертаються Чичиков і Молчалин, коштує їх. Грибоєдов запам'ятав целую галерею людських портретів, де були «знатні негідники» і негідники, донощики й «лиховісні баби». У цьому світі без тіні зніяковілості міняли

кріпаків на борзих собак, явним грабіжництвом добували багатства й почесті, «розливалися в бенкетах і марнотратстві», а ученье вважали «чумою».

У поемі Гоголя жоден з поміщиків, з якими спілкувався Чичиков, не обурений блюзнірським реченням Павла Івановича. Всі вони лише хочуть одержати свою вигоду, не продешевити, а незвичайність товару не викликає в них ніяких емоцій, переживань, щиросердечних сумнівів. «Добре, що найшовся покупець і на цей товар», така їхня логіка, дуже страшна й нелюдська. Так, Чичиков і Молчалин спілкуються із шахраями й шахраями, але від цього їхні вчинки не стають благовиднее, тому що вони «шахраї з ошенников», і всі їхні здатності й зусилля спрямовані не на благі справи, а на особисте збагачення

Але задум письменника полягає в тому, що такі герої не можуть стати переможцями. Вони обов'язково оступляться, рано або пізно, це повинне трапитися. Чичиков уперше промахнувся з Новосибірським. Йому не випливало зв'язуватися з таким скандалістом. Але Павлові Івановичеві ока затьмарило користолюбство. Це його й загубило. Молчалину була симпатична Ліза. Олексій Степанович при всякому зручному випадку виражає їй свою прихильність. Йому невтямки, що його низькість очевидна навіть покоївці. Він настільки самовпевнений, що доглядає за Лізою без усякого побоювання. У результаті його лукавство було викрито. Художники-гуманісти, Гоголь і Грибоєдов не могли собі представити, що настануть часи, коли Чичикови й Молчалини будуть фаворитами суспільства, без стиснення й страху почнуть хвастатися собою й своїми методами збагачення. Письменники всі

робили, щоб показати страшна особа цих хижаків. Автори безсмертних добутків сподівалися й вірили, що їхня батьківщина зможе перебороти всі труднощі й вийде на широку й світлу дорогу

В 1835 році Гоголь почав писати поему «Мертві душі». Сюжет для цього добутку підказав йому Пушкін. Він розповів про один авантюриста, що, скуповуючи мертві душі, розбагатів. Добуток, над яким почав роботу Гоголь, рисувалося йому як величезний роман у декількох частинах. Йому хотілося освітити у своєму творі Росію з усіх боків: у першому томі він хотів показати всі негативні сторони Росії, а в другому томі намалювати позитивних героїв, тих, хто поведе Росію вперед.

Другий тім не вдався Гоголеві, тому що сучасна йому Росія не дала йому типових характерів тих, хто був би позитивним і міг би повести країну вперед. Показати собакевичей, Плюшкиних, новосибірських, Чичикових було легше, тому що їх було в Росії дуже багато, їхній Гоголь бачив на кожному кроці, тому образи першого тому роману були незвичайно живими й хвилювали російського читача

У першому томі з'являється ціла галерея російських поміщиків, чиновників, починаючи від дрібних і кінчаючи великими,- всіх тих, кого письменник назвав «мертвими душами», мертвими тому, що вони не тільки не сприяли просуванню Росії вперед, але й гальмували її розвиток, тому що своїм паразитичним способом життя вони вбивали

Перший, до кого приїжджає Чичиков - Манилов. Манилов - поміщик «середньої руки»: у нього приблизно 200-300 кріпосних душ. Він незвичайно безхозяйственен; він не знає навіть, скільки селян у нього вмерло, багатий він або бідний. Цілими днями він просиджує у своєму кабінеті, курить і складає попіл гірками різної величини й форми. Коли

з Маниловим починаєш розмовляти, повідомляє Гоголь, то в першу хвилину здається,

що це розумна й цікава людина, але через кілька хвилин його співрозмовник

знизує плечима в здивуванні, а ще через кілька хвилин він зі збурюванням відходить від нього й говорить, що це чорт знає, що таке

Манилов дивиться на життя й на людей через рожеві окуляри. На питання Чичикова про те, якими є ті або інші поміщики, чиновники, той не чує від Манилова ні однієї негативної характеристики. Всі вони, на його думку, самі розумні, добрі й поважні люди. Але Манилов хвалить не тому, що він бачить у людях гарне, а тому, що він не бачить ні поганого, ні гарного, а просто звик так говорити про всім і про всіх

В образі Манилова Гоголь вивів представника одного з типів російських поміщиків початку XIX століття. Прекраснодушність Манилова будується на тім, що не потрібно думати про свій завтрашній день. Кріпосництво дає Манилову відчуття повного благополуччя навколишньої його дійсності

Зображуючи у своїй поемі характерні риси російських поміщиків, Гоголь виробив певну систему малюнка типового характеру. Кожний поміщик, зображений у поемі «Мертві душі», встає перед читачами, охарактеризований з декількох точок зору. По-перше, зовнішність, у якій, на думку Гоголя, уже відбиваються внутрішні риси людини. По-друге, його село, його маєток, тому що для Гоголя дуже важливо, який поміщик як хазяїн, як він веде своє господарство, як він ставиться до своїх кріпаків. По-третє, речі, які його оточують, тому що речі теж багато про що можуть сказати. Наприклад, великовагові меблі в будинку Собакевича начебто кричать: «И я теж Собакевич!» По-четверте, це мовлення персонажа, тому що в ній відкривається його внутрішній зміст

По влучному визначенню Бєлінського, «типовий характер - це знайомий незнайомець».

Типове - це те, що найпоширенішийо, що підказано самим життям, і ми переконуємося в цьому, читаючи талановитий добуток великого російського письменника