Що ж поєднує всі ці різні по думці й за формою зауваження, відступу, нариси-портрети й соціологічні спостереження? Що дозволило згуртувати їх у єдину главу? Чи можна тут взагалі говорити про внутрішню єдність? Тридцять дев'ята глава початий була оповіданням про боротьбу з Миколою I через спадщину, продовжена оповіданням про боротьбу із французькою адміністрацією за одержання відстрочки про висилку із Франції — також на ґрунті фінансової й закінчена оповіданням про саму суть цього режиму фінансово-промислової диктатури буржуазії — у формі поліцейсько-імператорської держави. Це й надає їй внутрішню цілісність

Герцен усюди в «Колишньому й думах» домагався єдності оповідання. «Колишнє й думи» - це не проста «сукупність прибудов, надбудов, флігелів», чого побоювався Герцен. Він переборов цю небезпеку. Насамперед він домігся збереження єдиної точки зору на зображення. Події росіянці й західноєвропейського життя рисуються в «Колишньому й думах» у світлі чітких, ясних переконань і думок: демократ, соціаліст, революціонер вимовляє вирок миколаївської Росії, викриває самодержавну державність як знаряддя насильства над народом і відкидає соціальну несправедливість у будь-якому неї прояві

Це й створює ідейно-психологічну єдність «Колишнього й дум», це й споює різнорідні нариси в цілісний добуток. Книга Герцена дуже умовно може бути названа спогадами. Публіцистичні, психологічні, історичні, соціально-політичні й філософські відступи - все те, що Герцен назвав думами (із приводу колишнього), - все це до межі розсовує рамки спогадів і надає «Колишньому й думам» вид величезного епічного полотна. По суті своєму, по обсязі змісту, по глибині осмислення й по широті «розвороту» європейської дійсності книга Герцена подібна до роману-епопеї. Тільки в романі-епопеї можливий показ такого колосального числа подій і героїв, такий глибокий аналіз громадського життя й свідомості людей. Провідні тенденції в суспільному розвитку Росії й Західної Європи визначені Герценом правильно й стали в образному опосередкуванні, у світлі відносин між тими людьми, яких він малює. Однак персонажі Герцена - це не схеми, що ілюструють ідеї або міркування: це живі, повнокровні характери, типи суспільного поводження й відчування

«Колишнє й думи» багато в чому подібні до роману-епопеї, але цей жанр ще не зложився, коли Герцен починав свою роботу. Традиційний сімейно-побутовий роман не відповідав новим вимогам і цілям, але роман нового типу ще стояло створити. «Колишнє й думи» Герцена - одна із удалих спроб відновлення художніх форм шляхом додання оповіданню про себе тої гражданственности, тої соціальної значимості, який ще не було в повістях і хроніках біографічного тину

У Герцена був дуже своєрідний, рідкісний талант. Це помітив ще Бєлінський, міркуючи про своєрідність першого роману Герцена «Хто винуватий?».

Бєлінському здавалося, що неповторну особливість роману надає дивне сполучення розуму й фантазії, наукового розуміння життя й дуже живого, образного її сприйняття. «В Искандера думка завжди спереду,- писав Бєлінський про роман «Хто винуватий?».- Він уперед знає, що й для чого пише; він зображує з поразительною верностию сцену дійсності для того тільки, щоб сказати про неї своє слово».

Бєлінському часом навіть здавалося, що Герцен - «філософ по перевазі, а тим часом трошки й поет», Може бути, це міркування в нього виникало тому, що Герцена він представляв більше як автора дуже глибоких філософських статей. І коли Герцен опублікував роман «Хто винуватий?», для Бєлінського це було несподіванкою. Бєлінський помітив, що зображення життя в Герцена завжди насичено міркуваннями про неї. Трохи перебільшуючи цю сторону таланта Герцена, він у такий спосіб «розміщав» його в ряді інших російських талантів: є натури по перевазі художні й люди, у яких розум нібито придушує, підкоряє собі вільний політ фантазії. «У художніх натур розум іде в талант, у творчу фантазію,- писав він Герценові 6 квітня 1846 року.- И тому у своїх утворах, як поети, вони страшно, величезне розумні, а як люди - обмежені й чи ледве не дурні... У тебе, як у натури по перевазі мислячий і свідомої, навпаки - талант і фантазія пішли в розум».