Працюють у нашій сім'ї все: бабуся - будинку, на господарстві, мама - на заводі, контролером відділу технічного контролю. Ми із братом - школярі, наша основна робота - старанно вчитися. Батька з нами немає вже давно, так уже вийшло. Тому найкращий приклад для мене - це мій старший брат Антон. Він учиться у випускному класі, причому вчиться дуже добре, чого не можна сказати, на жаль, про мене. У буденні дні я майже весь вільний час витрачаю на готування домашніх завдань.

Правда, відразу після уроків я дозволяю собі годинку погуляти, потім обідаю й беруся за домашні завдання. Звичайно на це йде приблизно друга година. Потім треба допомогти бабусі на кухні - вимити посуд, підмести підлога або ще щось зробити, якщо вона попросить. Після вечері кожний у нашій сім'ї займається улюбленими справами. Бабуся плете рукавички й, носки. Виходить це в неї просто чудово, а ще вона вважає, що це заняття заспокоює нерви. Мама любить дивитися серіали або читати жіночі романи. Ми з Антоном її вибір поважаємо, але не розділяємо. Увечері ми охоче граємо в різні ігри - шашки, шахи, нарди. Крім того, у нас є невелика бібліотека, вона нас часто рятує від нудьги. Антонові подобається читати фантастику, особливо Рея Бредбери, Гарри Гаррисона, і фентези - такі книги, як «Владар кілець» і «Сильмариллион» Толкиена. А мені більше по душі детективи. Мій улюблений автор - це Агата Кристи, я прочитав уже дванадцять томів із двадцяти. Дуже цікаво в її романах і оповіданнях побудовані сюжети. А ще мені подобаються детективи Рекса Стаута, у яких розслідування ведуть Ниро Вульф і Арчи Гудвин. Щораз дивуюся, як Рексу Стауту вдається поєднувати найгостріші детективні сюжети з витонченої, майже англійською іронією. Всі ці наші заняття - гри, читання книжок - роблять довгі зимові вечори більше короткими й веселими.

Вихідні дні ми майже завжди присвячуємо активному відпочинку. У суботу ранком ми з Антоном швидко прибираємо в нашій кімнаті, раз на місяць ще й вибиваємо килим. Після цього Антон біжить на підготовчі курси в інститут радіоелектроніки, а я йду із хлопцями з нашого двору. Навесні й восени ми ганяємо на велосипедах майже цілий день або граємо у футбол, узимку заливаємо у дворі невелика ковзанка й катаємо на ковзанах, з'їжджаємо з великої гірки на санках, ліпимо снігові фортеці.

Минулою зимою наша вчителька Олена Петрівна організувала похід на лижах у міський лісопарк. От де було цікаво! Ліс узимку тихий, урочистий, белочки стрибають по деревах і по землі, від гостинців не відмовляються. Одним словом, спогадів вистачило надовго. Улітку, на канікулах, ми їдемо в село до діда Андрію. Він рідний брат нашої бабусі Тетяни. Добре в селі, повітря чистий, ріка поруч, сусідка молоком пригощає - у неї корова є. Господарство в діда Андрія не дуже велике, і однаково роботи на все вистачає. Ранком треба погодувати курей і хитавиць, потім на городі працюємо до обода. Ну, а після обіду дорослі ще працюють, а нас із Антоном відпускають «розважатися». Найцікавіші справи на ріці - це риболовля або лов раків. Дідусь Андрій навчив нас підгодовувати рибу, тепер ми з Антоном без богатого «урожаю» не вертаємося. І мама з бабусею раді - свіжа рибка до стола! Після вечері можна поганяти м'яч із хлопцями на вулиці. Дід Андрій у нас талановитий, уміє грати на різних музичних інструментах. У нього є баян, гітара й губна гармошка. Ми з Антоном теж хотіли б грати, як дід.

У дідуся є непогана бібліотека, він до виходу на пенсію був учителем української мови й літератури в сільській школі. На полках коштують багато творів Івана Франко, «Кобзар» Шевченко й збірник поезий Степана Руданського. Завдяки дідусеві ми познайомилися із цими книгами задовго до того, як почали вивчати їх у школі. Правда, улітку в селі читати майже немає часу, тільки в дощові дні можна посидіти із книжкою на веранді. Ще одна улюблена справа має Антон - він грає в солдатиків. Тільки не треба сміятися, що шістнадцятирічний хлопчик захопився таким дитячим заняттям. По-перше, солдатиків він робить сам. По-друге, це не просто іграшки - це маленькі точні копії зображень теперішніх воїнів різних армій часів Наполеона, Кутузова, Суворова. Щоб правдиво зобразити обмундирування, Антон годинниками просиджує в читальному залі районної бібліотеки. Солдатиків уже ціле військо, вони гарні, хоча й дуже маленькі. Антон пишається своєю колекцією, а я - своїм братом. От би й мені такої посидючості!

Моя колекція набагато більше проста - я збираю значки з гербами тих місць, де колись бував. Значків у мене ще не дуже багато, але й поїздив я по країні ще зовсім мало, менше, ніж хотілося б. Іноді мрію про те, як дорослим я кожна відпустка зможу мандрувати. Першою справою поїду в Карпати, потім у Крим, а ще хочеться в Умань з'їздити, дендропарк подивитися - нам про нього в школі розповідали. Ненька колись була у Львові, говорить, дуже гарне стародавнє місто. Торік я записався в туристичний клуб, початків вивчати рідний край. Антон розповідав мені колись, що маленькі англійці дуже любили грати з дерев'яними конячками, їх називали «хобби». З тих часів і ми улюблені справи кличемо англійським словом «хобби». В Антона хобби - це солдатики, а в мене - мандрівки. Не знаю, чи стануть у пригоді мої звички, коли я стану дорослим, але намет ставити я вже навчився. А ще в клубі нас учать берегти природу, не кривдити ліс, не забруднювати його. Багато цікавого я знаю про наші ліси, але про цього вужа розповім іншим разом.