Здавалося б, питання милосердя не занадто цікавили реаліста й сатирика, віртуозного стиліста Н.С.Лєскова. Проте майже в кожному його добутку, як би на другому плані, зашифрованно, звучать: люди, будьте ласкаві друг КДРУГУ.

Етичний аспект, не скасовуючи соціального викриття, висувається на перший план і в оповіданні "Звір". У цій ситуації знову відбувається випробування людини на людяність. Події побачені як би подвійним зором: враження п'ятирічної дитини,, що сприймає мир сугубо емоційно, передаються вуж% зрілою людиною як його дитячі спогади

У світі дорослі поняття "звір" і "людина" далеко розведені. У дитячому сприйнятті ведмідь Сганарель і кріпак Ферапонт зрівнюються почуттям любові й жалю до них обом: "Нам було жаль Сганареля, жаль і Ферапонта, і ми навіть не могли собі вирішити, кого з них двох ми більше жалуємо". Але людина й звір у лесковском оповіданні зрівнюються й художньо. У ньому постійно звучить мотив подоби ведмедя й кріпака, змальованих майже тими самими словами: красень Ферапонт - "середнього росту, дуже спритний, сильний і сміливий", Сганарель був "більшим, запеклим ведмедем, незвичайної сили, краси й спритності" Ця подібність ще більше збільшує несвідоме наслідування ведмедя людині. Сганарель умів ходити на двох лабетах, бити в барабан, марширувати з великим ціпком, тягати лантухи з борошном на млин, надягати мужицький капелюх

Раціональна логіка начебто виправдує знищення ведмедя, у якому пробудилися звірині інстинкти. Але проти її повстає нелогічне людське почуття, почуття жалю до іншої живої істоти И безпосередній щиросердечний рух дитини в Лєскова безошибочнее раціональної логіки, що виявляє свою внутрішню суперечливість. Звір засуджується на страту, і його присуджують до смерті за законом, придуманому людьми для людей Відданість звіра людині змушує оцінити цей вирок як зрадництво з боку людей. Недарма виникає несподівана паралель, що виходить із ями Сганарель нагадує короля Ліра

А на наївне питання дитини, чи можна помолиться за Сганареля, стара нянька, подумавши, відповідає, що "ведмідь - теж Божие створення, і він плавав з Ниємо в ковчегу"

Ферапонт все-таки рятує звіра, але суть оповідання в тім, що, позбавивши від неминучої загибелі ведмедя, він тим самим рятує й людини, розбещеного безмежною владою кріпосника. Деспотизм, розумі суб'єктивно як непохитна твердість духу, що мужественная сила й, уступає м'якосердю, що раніше розцінювалося як непрощенна слабість. Недарма Ферапонта називають "приборкувачем звіра".

Своєрідне "приборкування звіра" відбувається й в оповіданні "Старий геній". Право на таке "дивне сближенье" дає репліка оповідача: боржник "маленької бабусі" був "звір травлений" і тому не боявся ні натяків, ні погроз своєї беззахисної кредиторши.

Оповідання цей читається з посмішкою, але в ньому є свій драматизм. Драматичність ця не тільки в погрозі бідності й бездомности, що нависла над бабусею, її хворою дочкою й внучкою. Не менш важливо, що боржник обдурив їхню довіру й тим самим похитнув віру в людей взагалі. "Старий геній", відновлюючи потоптану справедливість, повертає й втрачену було віру в обов'язкове торжество добра, і невідворотність відплати за зло

Лєскову не жаль для "пассажного генія" настільки високого визначення, він не вкладає в нього ніякої іронії "Геній" покарав "лиходійство". Для автора важливий не малий "масштаб" геніальності, а важлива її висока суть Людський талант, у чому б він не проявлявся, завжди вносить у життя світлий, життєстверджуючий початок, тому що необхідно зв'язано, по Лєскову, з духовною красою й теплотою людського серця