"Козаки", безсумнівно, належать не до "політичного", а до "іншій" літературі, що відбиває як вічні, загальнолюдські інтереси, так і "найдорожчої, задушевні свідомості народу". А чисте, без домішок, золото поезії, ліричний початок повести винятково високо оцінили Фет ("Нез'ясована принадність таланта"), Тургенєв ("екая непідроблена поезія й краса!"), Ив. Бунін, що знаходив прекрасним усе в "Козаках" ("Це щось надлюдське!"), е. Хемингуей ("Зелені пагорби Африки"), не із книг знавший полювання й війну

Фет бачив в "Козаках" добуток етапне, важливу віху в історії літератури: "Всі повести із простонародного побуту не можна читати без сміху після "Козаків"". Він же з гумором повідомляв Толстому: "Одна бариня з Москви пише мені, що це прелестно, але не піднімає дух, і видно, начебто автор хоче нас зробити буйволами. Матінка! Тим-Те й добре, що автор нічого не хоче".8 Говорячи трохи інакше, Фету імпонує відсутність тенденції в повісті, задньої думки, указующего перста автора

У повісті справа обстоит однак не настільки однозначно. Там "суб'єктивна поезія щирості" ("питальна поезія"), лінія Оленина (Тургенєва цей типово толстовський герой дратував; Ив. Буніну він був незвичайно доріг - особливо дороги були ясно, що проступали в герої риси, духовного вигляду молодого "юнкиря" Толстого) перетинається, зберігаючи автономний статус, з "неосяжною й твердою позитивною об'єктивною сферою" - миром козацтва. Остаточно зупинившись на назві повести "Козаки" (в інші - "Утікач", "Козак" - акцент на індивідуальній історії), Толстой тим самим підкреслив об'єктивний початок добутку. Історія Оленина мистецьки врізана в сказання про світ козаків, що з різних сторін освітлений і показаний. Художньо зображено як достаток "предметів" (або "сторін предметів"), так і "розмаїтість тонів, у яких можна виставляти ці предмети". Епічне оповідання, що незвичайно важливо, майстерно й тонко сполучене, переплетено з "єгипетською внутрішньою роботою" Оленина, пронизано особливої й більш уже що не повторилася у творчості Толстого поезією.9 У "Козаках" скрізь відчувається присутність прекрасного й всемогутнього бога молодості

Повість "Козаки" про гордому, незалежному "християнський народце", про тім як російський дворянин, що належить до вищих кіл російського цивілізованого суспільства, задумав перемінити життя і як із всіх його задумів і навіть спроб нічого не вийшло. І цей "народец" у повісті різко, мабуть, навіть занадто різко протипоставлений великому російському народу в летописно-історичному нарисі, що випереджає враження Оленина і його слуги: "Ще дотепер козацькі пологи вважаються спорідненням із чеченськими, і любов до волі, ледарству, грабежу й війні становлять головні риси їхнього характеру. Вплив Росії виражається тільки з невигідної сторони стисненням у виборах, зняттям дзвонів і військами, які коштують і проходять там. Козак, по потязі, менш ненавидить джигіта-горця, але нехтує чужого для нього й гнобителя солдата. Властиво, російський мужик для козака є якусь далеку, дику й знехтувану істотуу, який зразку він видал у торгашах, що заходять, і переселенцях-малороссиянах, яких козаки презирливо називають шаповалами. Франтівство в одязі складається в наслідуванні черкесові. Краща зброя добувається від горця, кращі коні купуються й крадуться в них же. Молодець-Козак хизується знанням татарської мови й, розгулявшись, навіть зі своїм братом говорить по-татарски. Незважаючи на те, цей християнський народец, закинутий у куточок землі, оточений напівдикими магометанськими племенами й солдатами, уважає себе на високому ступені розвитку й визнає людиною тільки одного козака; на всі неї інше дивиться із презирством".

Таке козацтво в стислому авторському введенні. Таким воно зображено з усіма живими, конкретними деталями й фарбами й протягом всієї повісті, як свого роду сучасне продовження епосу, билинних часів. Тут все особливе й живуче по раз і назавжди певним циклам, що повторюються з неминучістю й регулярністю природних, природних законів. Козаки в повісті Толстого - вільний, гарний, сильний народ, якому прямим контрастом виглядає тяжкий, похмурий, потворний російський мир оповідань "Ранок поміщика" і "Поликушка". І Кавказька війна тут інша, чим в "Набігу" і "Рубанню лісу". Вона дана очами козаків і прагнучого стати козаком Оленина.

Війна, звичайно, вносить деякий дисонанс у майже ідилічне життя козачої станиці. Це досить специфічна війна, що стала звичною, невід'ємною й органічною частиною побуту. Так, у всякому разі, вона зображена в остаточному тексті повести. Товстої навіть відмовився від осуду війни в одному з варіантів "Козаків", де дядько Ерошка сокрушенно згадує давнє мирне життя: "И навіщо вона війна є? Чи то б справа, жили б сумирно, тихо, як наші старі казали. Ти до них приїдь, вони до тебе. Так рядком, чесно так лестно й жили б. А те що? Той того б'є, той того б'є. Наш до них утече - пропав, ихний до нас біжить. Я б так не велів".

В "Козаках" таке пряме викриття війни не дуже доречно, випадає із загального тону книги, та й "історична" посилання дядька Ерошки на надзвичайні часи, оповідання старих, для яких усе було в молодості краще, сумнівна. Війна в повісті більше нагадує полювання, нехай і дуже небезпечну, "пущі неволі" ("Як на кабана, що пішов увечері, прикро було йому (Лукашке. - В. Т.) на абреків, які підуть тепер. Він поглядав те навколо себе, то на той берег, очікуючи от-от побачити ще людини, і, приладивши подсошки, готовий був стріляти. Про те, щоб його вбили, йому й у голову не приходило" - 183)12 - молодецтво, іспит на зрілість