Вид заняття: діалогічне спілкування.

Мета уроку:

· Дидактична: сформувати у учнів уявлення про поняття «мовний етикет», навчити дітей тонко відчувати відтінки свого і чужого поводження

· Розвиваюча: розвивати вміння влучно говорити, використовувати словесні і не словесні засоби.

· Виховна: виховувати повагу до морального досвіду поколінь, поважне ставлення до людини.

Міжпредметні зв’язки: література, музика.

Засоби наочності (обладнання): дошка, книги, зошити, крейда, ноутбук, висловлювання.

План уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

ІІІ. Вступна частина.

ІV. Основна частина.

V. Заключна частина.

VI. Повідомлення домашнього завдання.

Логіка розкриття теми:

• необхідно уміти використовувати в мові мовні формули, у яких міс­титься відмова;

• у той же час увічливі слова ми іноді вимовляємо в недоречних для цьо­го ситуаціях, і тоді вони звучать образливо або безглуздо;

• необхідно завжди враховувати адресата мови, ситуацію спілкування і темп, які можуть бути доречними або недоречними в розмові;

• мова й мовлення повинні бути зрозумілі, тільки тоді співрозмовники можуть зрозуміти одне одного;

• мовні формули, які ми вибираємо, повинні відповідати ситуації спіл­кування; вибираючи їх, необхідно враховувати особу співрозмовника; теми повинні бути зрозумілі і приємні співрозмовникові;

• щастя — це коли тебе розуміють.

Хід уроку.

ІІ. Вправа «Мікрофон».Опитування.

III. На початку вивчення теми вчитель пропонує учням розглянути малю­нок, відповісти на питання на С. 134-135 підручника.

У ч и т є л ь. Чи потрібно вміти говорити «ні»? (Так, тому що трапля­Ються ситуації, коми краще сказати «ні», ніж «так».)

Це зав'язка етичного діалогу.

Учитель. А в якій формі може звучати відмова? Запропонуйте ці форми.

Учні пропонують різні варіанти відмови.

Учитель. Ми знаємо ввічливі словесні форми, але виникають си­туації, коли...

Учитель читає.

Побачив Миколка Сашка, підійшов до нього і каже:

— Чи не будете Ви настільки люб'язні, вельмишановний пане, відпо­вісти мені, що нам задали з найбільшої з наук математики? Мені незручно про це Вас запитувати, я дуже засмучений, боюся, що я Вас образив своїм проханням, але я, ще раз прошу вибачення, забув записати домашнє за­вдання. Я не хотів Вас скривдити.

Очманілий Сашко витріщив очі і нічого не міг відповісти Миколці.

Учитель. Чому ця ситуація виглядає безглуздою?

Учні доходять висновку про те, що ввічливі слова можна вимовити в ситуації, яка для них недоречна, а тому для людей це буде звучати як об­раза або безглуздість. Тому завжди потрібно враховувати адресата мови, ситуацію, у якій відбувається спілкування, і теми, на які можна говорити з тією або іншою людиною.

Про це — стаття на С. 135 «Коли "чарівні слова" здобувають силу». Виконуючи завдання 2 на С. 135, учні вправляються у виборі ввічливих

Словесних формул.

Учитель. Кожен народ уживає свої словесні формули. Докладні­ше ми про це дізнаємося, коли прочитаємо на С. 136 статтю «Як вибра­ти доречне слово».

Виконання завдання № 3 на С. 136—137 дозволить учням повправлятися в складанні діалогів з використанням етикетних прикметників.

Далі можна виконати завдання 4, 5, 6, 7 на С. 137-138, що також до­зволять учням потренуватися у виборі мовних етикетних формул.

Учитель. Наша мова — універсальний засіб передачі інформації. Для того, щоб інформація була прийнята і перероблена співрозмовником, мова й мовлення повинні бути зрозумілі. Якщо вони не зрозумілі, тоді не­можливе спілкування між людьми — вони перестають розуміти одне одного. А можливо, праві ті, хто вважає, що щастя — це коли тебе розуміють?

Це кульмінація етичного діалогу.

V. Згадаємо міні-фільм із сатиричного кіножурналу «Єралаш»

...У кадрі звичайний ліфт. Ліфт піднімається угору. У кабіні — літній мешканець будинку і юний громадянин.

Старший ставить молодшому запитання:

— Як справи?

Питання поставлене. Воно зрозуміле. Отже, між супутниками може виникнути спілкування, у процесі якого буде отримана інформація... Ось «інформація» уже починає надходити. Питання: «Як справи?» — викликало цілий потік «інформації».

—У, справи моща. Щаодин фітільтаке зморозив. Підкбчується до шке­та. Дай, говорить, велік поганяти! Сів і почухрав. Аж тут училка. А він ну випендрюватися. Рукавицю роззявив. Та як дерябнеться. Сам з фінгалом. Училка ледве не з котушок, а велік тикнувся. Во ржачка! Кльово, так?

—А що, там кінь був?

Це питання старшого свідчить, що обсяг отриманої ним інформації

Поки що дорівнює нулю...

— Який кінь?

Це питання юного співрозмовника свідчить, що вони зараз говорять

«різними мовами»...

Але у старшого потреба розібратися, зрозуміти і переробити «потік ін­формації» наростає.

— Давай усе спочатку,— пропонує він.

- Ну давайте. І чого ви не зрозуміли?! Виходить один фітіль...

—Без свічки?

—Без.

—А що ж це за фітіль?

—Ну, хлопець один, довгий, підкотив до шкета...

—Він на чому підкотив, на велосипеді?

—Та ні, велосипед у шкета був.

—У якого шкета?

—Ну, шибздик один. Ви його знаєте, ходить тут, ось з таким шнобе-лем.

—З ким, з ким?

—Так не з ким, а з чим. Ніс у нього у вигляді шнобеля. Ну от, каже, дай велік поганяти.

Сів і почухав.

—У нього що, чесалося що-небудь?

—Та ні, попиляв він.

—Ну й як, розпиляв?

—Що розпиляв?

—Ну, велік?

—Чим?

—Ну, цим самим, шнобелем.

—Тані, шнобельу шкетабув. Ауфітіляфінгал, йому бзік у голову вда­рив, він і став кочевряжитися. Рукавицю роззявив, от і дерябнувся.

—А чому рукавиця, він що, узимку дерябнувся?

—Так не було там ніякої зими, там училка була.

—Учителька, ти хочеш сказати?

—Ну так, з фінгалом, тобто з веліком, ні, з котушками. Але ж велік тикнувся.

—Як тикнувся?

—А так — накрився. На дрібні шматочки. Тепер зрозуміло?

—Зрозуміло! — сказав старший.

—Чому співрозмовники одне одного не зрозуміли?

Міркуючи над цим питанням, учні доходять висновку про те, що ро­зуміння неможливе без урахування ситуації спілкування, особи співроз­мовника, теми спілкування. Атому мовні формули, які ми вибираємо, по­винні цьому відповідати.

VI. Вдома учні читають оповідання М. Фролової «Восьме березня» (С. 139).